TU5 - ГОТОВЫЕ ДИПЛОМНЫЕ РАБОТЫ, КУРСОВЫЕ ЦЕНА В УКРАИНЕ -

Перебудова всіх сфер нашого суспільства, активне залучення людського фактору як важливого чинника у діяльності усіх структур, призводить до нових підходів вирішення найрізноманітніших проблем, які постають перед нашою державою сьогодні. Національна система не стала винятком. Вона перебуває у постійному розвитку, що обумовлено багатьма чинниками: економічними, політичними, соціальними. Серед найбільш важливих загальних проблем сучасної освіти можна назвати невідповідність якості сучасним вимогам, прагматичну орієнтацію освіти, що не сприяє розвитку особистості, недостатню доступність якісної освіти для широких мас населення . Сучасна школа перетворилась на «сходинку» до вступу у вищий навчальний заклад. Предмет «Трудове навчання», безперечно, є одним із тих, що готують учнів до дорослого життя. Під час вивчення трудового навчання учні отримують, як загальні, так і спеціальні знання та вміння, що будуть їм необхідні і під час вибору професії, і в домашньому господарстві. Метою трудової підготовки школярів є формування у них готовності до праці в народному господарстві, тобто сукупності якостей, що дають змогу працювати успішно з користю для суспільства і із задоволенням для себе. Саме тому освітня галузь «Технологія» є однією з обов’язкових освітніх галузей, що утворюють інваріативну складову змісту шкільної освіти. Разом із іншими освітніми галузями вона визначає зміст загальнокультурної, загальнонаукової і технологічної підготовки учнів. У Законі України «Про загальну середню освіту» зазначено, що освіта має бути спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості. Реалізація цих завдань може здійснюватись лише за умови здійснення особистісно орієнтованого навчання, виховання і розвитку. Індивідуалізація навчально-виховного процесу як складова особистісно орієнтованої моделі освіти привертала увагу видатних педагогів – Я.А. Коменського, Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Г. Песталоцці, К. Ушинського, Б. Грінченка. Активно досліджували питання індивідуалізації з середини ХХ століття, що знайшло своє відображення в працях Ш.О. Амонашвілі, В.О. Сухомлинського, О.Я. Савченко, Н.М. Бібік. Більше трьох століть тому Я.А. Коменський із властивою йому проникливістю писав, що той наставник досягне успіху, який викладатиметься відповідно до ступеня сприймання. Великий внесок у творчу розробку внутрішнього диференціювання зробив український педагог К.Д.Ушинський, який вказував на необхідність працювати на уроці з учнями різного рівня знань. Він писав: «Такий поділ класу на групи, із яких одна сильніша другої, не тільки не шкідливий, а навіть корисний, якщо наставник вміє працювати з однією групою сам, даючи іншим самостійні вправи». Думку про необхідність диференційованого підходу до навчальної діяльності школярів не раз висловлював у своїх працях В.О.Сухомлинський: «До кожного учня треба підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно дати тільки призначене йому завдання». Таким чином актуальність проблеми, недостатність її розробки в теорії і практиці трудового навчання у поєднанні з практичною значимістю визначили тему нашого дослідження: семантика української народної вишивки при вивченні розділу «Технологія виготовлення вишитих виробів» у 5 класі. Художні ремесла та промисли – засноване на ручній праці товарне виготовлення речей, що задовольняють виробничі, побутові, культові та обрядові потреби суспільства. Промислам передували ремесла. Ремесла в Україні мають багатовікову історію. Зародилися вони ще за умов натурального господарства як допоміжні домашні заняття. Промисли з'явилися на пізнішому етапі розвитку суспільно-економічних відносин – при товарному виробництві. Народні художні промисли – одна з організаційних форм народного декоративного мистецтва. Декоративно-прикладне мистецтво є однією з важливих галузей художньої культури українського народу, яке виникло в процесі трудової діяльності і нерозривно пов'язано з нею. Україна завжди славилась своїм декоративно-прикладним мистецтвом. Призначення декоративних творів мистецтва висловлено їх назвою, адже слово «декор» французького походження, означає «прикраса». Твори декоративного мистецтва прикрашають побутові предмети, милують зір людини, викликають у неї приємні емоції. Декоративні живопис і скульптура можуть бути оздобою архітектурних споруд і тоді мають назву «Монументально-декоративних». Різьба, розпис, вишивка можуть бути прикрасою побутових речей, тоді такі твори декоративного мистецтва називають «ужитково-декоративними». Бажання зробити предмети побуту та праці зручними та красивими народилося у людини з перших кроків її свідомої діяльності. Мрія про прекрасну форму пройшла крізь віки, втілюючись у конкретно чуттєві образи кам'яних, дерев'яних, скляних предметів, пластика форм і колорит яких відбиває почерк їх творців та стиль епохи. Видами декоративного мистецтва є: - кераміка (гончарне мистецтво та глиняна іграшка); - художня обробка металу, дерева, кості, рогу (різьблення, розпис); - вишивка; - мереживо; - килимарство, ткацтво; - плетіння (з лози, з мотузок – «макраме»). Художні вишиті вироби близькі та зрозумілі дитині. У візерунках, виконаних народними майстрами, дитина із задоволенням та радістю пізнає знайомі силуети ягід, листя, птахів та звірів. Під руками народних майстринь простий шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва. А вишиванням займалися всі жінки для потреб своєї родини; його навчалися з дитинства. Це був один з найпоширеніших у селянському середовищі домашній художній промисел. Орнаментовані вишивками рушники, підзори, наволоки, декоративні тканини оживляли інтер'єр традиційного народного житла, входили до складу фольклорно-естетичного контексту селянського побуту. Ознайомлення з українським декоративно-прикладним мистецтвом допомагає розкрити перед дитиною справжню красу та мудрість народу-творця, сприяє розвитку національної свідомості в цілому. Питання залучення дітей до народного мистецтва зараз привертають до себе увагу великої кількості педагогів, художників, вихователів. При цьому необхідно враховувати те, що: - народне мистецтво - своєрідний каталізатор дитячої зображувальної творчості; - в народному мистецтві акумулюється традиційний досвід поколінь; - твори народного та декоративно-прикладного мистецтва сприяють формуванню та розвитку художнього смаку, естетичного ідеалу, творчого потенціалу особистості. Актуальність досліджуваної проблеми обумовила вибір теми курсової роботи, визначила мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження. Мета дослідження: визначити ефективні методи та засоби використання українського декоративного мистецтва, зокрема вишивки, в становленні дитини як особистості. Об'єкт дослідження – процес навчання семантики української народної вишивки Предмет дослідження – використання традицій українського народу у вихованні та навчанні учнів 5 класів. Завдання: - вивчити психолого-педагогічну і методичну літературу з досліджуваної проблеми; - дослідити вплив вивчення декоративного мистецтва на громадянське виховання учнів; - перевірити ефективність впровадження в навчально-виховний процес систематичної роботи по вихованню у дітей шанобливого ставлення до традицій українського народу, розвитку національної свідомості; - розробити систему роботи по вихованню у дітей шанобливого ставлення до традицій українського народу, розвитку національної свідомості. Гіпотеза: системне вивчення декоративного мистецтва. Традицій українського народу сприятиме розвитку національної свідомості учнів, розвитку естетичних смаків, творчого потенціалу особистості. Методи дослідження: - аналіз літератури; - бесіди; - педагогічний експеримент. - місце проведення експерименту: Комсомольський навчально-виховний комплекс Лозівського району Харківської області.