План

ВСТУП…………………………………………………………………………………..3 РОЗДІЛ I. СИСТЕМА ВИВЧЕННЯ ПРИКМЕТНИКА………………………..5 1.1.Зміст та завдання методики вивчення прикметника в школі………………………………………………………………………….5 1.2 Формування загального поняття про прикметники………………5 РОЗДІЛ II ОРФОГРАФІЯ ПРИКМЕТНИКА…………………………………...10 2.1 Правопис прикметників………………………………………………10 2.2. Правопис складних прикметників…………………………………12 2.3. Написання прикметникових суфіксів -Н(ИЙ), -Н(ІЙ)………….15 2.4. Написання прізвищ прикметникової форми……………………..18 РОЗДІЛ III СПОСОБИ ТВОРЕННЯ ПРИКМЕТНИКІВ……………………….19 3.1 Змінювання прикметників за числами……………………………...19 3.2. Короткі і повні форми прикметників………………………………22 3.3. Морфемна будова та словотвір прикметників…………………..24 3.4. Явище ад’єктивації і субстантивації прикметників…………...33 3.5 Ступені порівняння прикметників……………………………………35 3.6. Синоніміка прикметників і непрямих відмінків іменників………39
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………...43 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………...45 ДОДАТКИ………………………………………………………………………………..49

 

ВСТУП

Однією з найбільш складних і актуальних проблем середньої школи є формування і розвиток пізнавальної активності школярів на уроках української мови. Проблема формування пізнавальної активності при вивченні граматичного матеріалу, зокрема, частин мови до цього часу ще недостатньо розроблена у психолого-педагогічній та методичній літературі. Таким чином, вибір нашого дослідження обумовлений, по-перше, актуальністю проблеми формування в учнів зацікавленого ставлення до процесу оволодіння знаннями на уроках рідної мови та формування пізнавальної активності школярів, зокрема, при вивченні теми «Прикметник», і по-друге, недостатнім вивченням цієї проблеми в методиці. Мовна ситуація в Україні значною мірою залежить від вивчення української мови як базової дисципліни в загальноосвітній школі. Нові мотиви опанування державної мови (вихід на рівень міжнародного спілкування, дипломатичних відносин та ін.) вимагають оновлення методики викладання української мови, диференційованого підходу до визначення мінімальних, достатніх і спеціальних ґрунтовних знань та умінь з української мови. Неперервна мовна освіта, починаючи з материнської (родини) школи і закінчуючи професійною, спеціальною освітою, має бути орієнтована на виховання мовної особистості, на природне бажання повернутися в щоденному побутовому спілкуванні до призабутих родинних традиції, на створення українського середовища в усіх сферах суспільного життя, на прагнення удосконалити високо культурне інтелігентне спілкування літературною мовою[11, c.22 - 24]. Мовна освіта повинна забезпечувати інтелект державі. Мова як матеріалізована думка і процес її народження, як засіб від конкретно – чуттєвого до постійно – абстрактного пізнання світу, як «канал зв’язку» для одержання інформації з інших, немовних сфер людського й природного буття – є основним чинником формування інтелекту. Тому в школі викладання українською мови аж не може зводитися до етнографічного рівня, хоча включати його в навчальний процес треба. Мова має виховувати духовно – емоційну сферу україномовних громадян через організаційний зв’язок з національними традиціями. Адже наша мова є скарбницею не тільки української ментальності, а й загальнолюдських морально-естетичних цінностей і це благородний матеріал для виховання молодої людини [8]. Вивчення української мови школярами є початковий стану виховання мовної особистості [22, c.32 - 34]. Важливу роль в цьому процесі відіграє знайомство з частинами мови. Вивчення частин мови в початкових класах має на меті ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, особові займенники, числівники, прислівники і з службовою частиною мови прийменником, застосування форми словозміни передбачених правилом, таких як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо, розвиток усного і писемного мовлення учнів шляхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвиток уміння добирати слова для передачі своїх думок, з’ясування синтаксичної функції того чи іншого слова (частини мови) [42, c. 12 - 20]. Зважаючи на науково-практичне значення проблеми, доводиться констатувати, що психологічному та педагогічному аспекті вона залишається ще недостатньо вивченою. Мета – вивчення ефективності традиційних підходів до навчання прикметника на уроках української мови. Об’єктом роботи є прикметник як частина мови, його вивчення. Предмет роботи – методика вивчення прикметника на уроках української мови в школі.