TU5 - ГОТОВЫЕ ДИПЛОМНЫЕ РАБОТЫ, КУРСОВЫЕ ЦЕНА В УКРАИНЕ -

У розвитку людства настає якісно новий етап: першорядними стають та принципово по-новому осмислюються екологічні, науково-технічні, інформаційні, політичні, духовні та моральні сторони життя. Набувають нового звучання і проблеми освітньої політики, основними завданнями якої стають гуманізація всіх ланок системи навчання та виховання школярів. Принципово новий підхід до освітньої політики визначає основні тенденції процесу корінного реформування школи. У нашому сучасному суспільстві, достатньо глибоко пронизаному демократичними змінами, отримала розвиток ідея зародження нової "ідеології" освіти, в основі якої лежить вирішення завдань всілякого розгортання освітньої системи, виховання у кожної людини прагнення до нових знань, формування потреби самовдосконалення. Національне виховання шкільної молоді визначено одним із стратегічних завдань реформування сучасної української освіти. Це знайшло відображення у Національній доктрині розвитку освіти, Законах України "Про освіту”, "Про загальну середню освіту”, низці нормативних документів. Його успішна реалізація є провідною умовою розвитку всіх сфер суспільного життя в Україні, забезпечує їй високий рівень самопрезентації у світовому співтоваристві. З огляду на це особливого значення набуває виховання національної самосвідомості старшокласників, формування у них здатності до толерантних взаємин у полікультурному світі. Саме національна свідомість підростаючого покоління є рушійною силою позитивних змін у суспільстві, підвищення добробуту рідного народу, розвитку його науки і культури. «Національна свідомість та самосвідомість є тим фундаментальним феноменом, який сприяє розвитку всіх потенцій, можливостей особистості, ушляхетненню мети, смислу та змісту її життя та діяльності», - підкреслює доктор педагогічних наук Ю. Руденко у запропонованому проекті «Концепції формування національної свідомості та самосвідомості особистості»[ 11,с.3]. Поняття національна свідомість вживається на означення розуміння кожною особистістю, усім народом багатогранних аспектів свого національного буття – в минулому, сьогоденні й майбутньому. Зміст цього поняття розкриває чисельні проблеми походження і становлення нації, питання розвитку рідної мови, мистецтва, культури, духовності, державності. Національна свідомість та самосвідомість – це осягнення людиною себе представником певного народу, носієм його культури, знавцем минулого і сучасного, діяльність якого спрямована в майбутнє. У сучасній педагогіці, у суспільній свідомості, у практичній діяльності вчителів усе сміливіше і наполегливіше з'являються в цьому зв'язку думки про необхідність нового розуміння ролі та місця народного мистецтва в школі, його культуростворюючих функцій. Відродження духовності і створення національної школи нерозривно пов'язані з використанням народної педагогіки в навчанні та вихованні учнівської молоді. Разом з тим, ознайомлення з науковими дослідженнями, аналіз сучасної шкільної практичної діяльності розкривають існуючі протиріччя між виховними можливостями народної культури та її незатребуванням у шкільному навчально-виховному процесі. Сформована в загальноосвітніх школах система національного виховання та навчання учнів не відбиває повною мірою комплекс завдань, вирішення яких необхідно сьогодні з метою виховання та всебічного розвитку школярів. Як творча діяльність, так і сприйняття народної творчості в цілому представлені лише в програмах з національного циклу: літератури, образотворчої діяльності та музики. Позаурочні форми роботи з художньо-творчого розвитку учнів проводяться, як правило, із здібними дітьми та підлітками. При цьому народознавство в системі змісту навчальних програм, представлених школі, не розглядається як могутній та необхідний фактор творчого розвитку кожної дитини. Таким чином, у масовій практиці визначається відсутність цілісної системи національного виховання, яке частіше всього здійснюється епізодично і, як правило, не має результативності. Не в повній мірі визначена роль учителя і відповідно, педагогічного колективу в організації роботи з національного виховання учнів. При формуванні національної свідомості учнів, як правило, майже не враховуються соціокультурні особливості регіону. Специфіка природно-географічного середовища, господарського укладу, що був домінуючим на конкретній території, своєрідність історичної долі народу витворюють неповторну соціокультурну атмосферу, специфічну духовну ауру, що стимулює подальші творчі пошуки людини. Народознавство дає відповідь на питання, що може людина зробити в даних конкретних умовах, у яких сферах її творчість може бути найбільш успішною і плодотворною, які резерви і передумови є для цього, як зберегти й розвинути той могутній внутрішній заряд народного самовиявлення і самовідтворення, який кожне нове покоління одержує у спадок від попереднього. Однією із причин перелічених факторів є недостатня наукова розробленість проблеми та поширеність педагогічного досвіду, наявного в цій галузі. У розв'язанні цих завдань велике значення має предмет "Україно (народо-) знавство", як система цінностей та інтегративних знань про Україну та українство, як цілісність у часо-просторовій взаємозалежності. Таким чином, актуальність зазначеної проблеми дослідження зумовлена суперечностями між сучасними вимогами до особистості, як національно свідомого громадянина України, потребою розвитку національних якостей у школярів, які дають змогу зберігати етнічну ідентичність у полікультурному середовищі сучасного міста та недостатньою ефективністю системи виховання в процесі навчання. Враховуючи соціально-педагогічну значущість проблеми та її недостатню науково-практичну розробленість, темою дослідження стало – "Формування національної свідомості на уроках народознавства ”. Означена проблема розглядається нині у філософському, культурологічному, психолого-педагогічному контекстах у трьох вимірах: глобальному, загальнодержавному та особистісному. Перший вимір розкриває тенденції співіснування різних етносів, культур, релігій у контексті глобалізаційних процесів (Ж.Бодрийяр, Е.Заграва, Р.Робертсон та ін.). Другий - висвітлює проблеми національної самобутності на загальнодержавному рівні (М.Головатий, О.Панарін, І.Сінагатуллін, В.Шевченко та ін). Для третього виміру характерною є національне самовизначення особистості (Ю.Бойко, О.Бочковський, А.Княжинський, Б.Кравченко, І.Кресіна, М.Ломацький, В.Мандрагеля, В.Пустотін та ін.). У працях цих авторів підкреслюється, що національна самосвідомість формує особистість як носія етно-національних цінностей, визначає її духовні орієнтири та цілі життєдіяльності, є показником громадянської зрілості. Вагомий внесок у розвиток теорії національного виховання школярів, обґрунтування закономірностей, принципів, змісту, форм і методів організації навчально-виховного процесу зроблено українськими вченими: І.Бехом, О.Вишневським, О.Киричуком, Г.Мартинюком, М.Романенком, Ю.Руденком, Б.Ступариком, О.Сухомлинською, Г.Філіпчуком, П.Щербанем та ін. Аналіз сучасних педагогічних досліджень свідчить, що проблема виховання національної свідомості та самосвідомості школярів пов’язується з розвитком у них громадянських ціннісних орієнтацій (В.Кузь, В.Поплужний, З.Сергійчук та ін.); сприйняттям національних цінностей як морально-етичної та естетичної складової національного виховання, що мотивує власну життєдіяльність (Л.Ващенко, І.Єгорова, О.Корнієнко, Н.Миропольська, О.Олексюк, В.Оржеховська, К.Чорна та ін.); формуванням національного світогляду та вихованням комплексу особистісних якостей та рис характеру (Н.Видолоб, П.Ігнатенко, В.Хрущ, М.Шугай та ін.); дидактичними аспектами підготовки вчителя до національного виховання (Л.Биркун, С.Борисова, С.Ніколаєва, В.Плахотник, О.Савченко, Н.Скляренко, Д.Тхоржевський та ін.). За останні роки проблема виховання національної свідомості та самосвідомості порушувалася у контексті аналізу навчально-виховної діяльності: туристично-краєзнавчої (Г.Гуменюк), з вивчення традицій етнопедагогіки (Г.Кловак), української літератури (І.Нетаврована), трудового навчання (С.Павх), географії (Л.Паламарчук), музично-пісенної творчості (І.Єгорова, В.Чорнобай) [12,c.209-220]. Об’єкт дослідження – процес національного виховання в загальноосвітній школі. Предмет дослідження – психолого-педагогічні умови національного виховання учнів. Мета дослідження полягає у теоретичному аналізі, узагальненні педагогічного досвіду з проблем виховання національної свідомості старшокласників у процесі вивчення предмету «народознавство». Реалізовуючи поставлену мету, ми поставили перед собою такі завдання: - Проаналізувати літературу за обраною темою; - Розглянути шкільний предмет «народознавство» як важливу складову сучасної національної системи освіти; - Узагальнити передовий педагогічний досвід; - Розглянути на прикладі застосування розробленої системи занять з народознавства, запропонованої Соколовою Л.І. Зробити певні висновки щодо важливості впровадження інноваційних технологій на уроках народознавства.