TU5 - ГОТОВЫЕ ДИПЛОМНЫЕ РАБОТЫ, КУРСОВЫЕ ЦЕНА В УКРАИНЕ -

У процесі суспільної діяльності люди вступають у різні стосунки, обмінюються досвідом з усіх сфер життя, передають інформацію від покоління до покоління. Це спілкування відбувається за допомогою мови. «Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організування. Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб. У її глибинах – філософський розум, витончений естетичний смак, поетичність, сила» [8, с. 15]. Основу вивчення національної мови становить цілісність її системи, зв'язок зі свідомістю народу, оскільки мова є одним із потужних чинників в формуванні свідомості людини зокрема і свідомості нації в цілому. Сучасне вивчення української мови повинне, на наш погляд, опиратися не тільки на її значущість у розвитку суспільства, з'ясуванні її державотворчих начал, але й на вагомість людського духу в національно-світоглядній само ідентифікації особистості та всього народу. І значна роль у цьому аспекті належить синонімії. Протягом усієї історії людства мова об'єктивно відображала і продовжує відображати його виробничу діяльність, є свідком і чудодійним дзеркалом, що відбиває його багатогранне життя. Вона – могутнє знаряддя розвитку і боротьби суспільства. Мова своїм синонімічним складом засвідчила упродовж історії різні форми виробництва, визначні політичні події в житті народу, появу суспільних класів, їх інтереси, світогляд, побут минулих поколінь народу його звичаї, повір'я тощо. Синонімія – це багатющий скарб і невичерпне джерело народної мудрості та культури. У її сфері найбільш яскраво виражається національний спосіб бачення світу. Національний світ – це єдиний космос, у якому злиті людина та природа, що споконвіку оточувала її, яка впливає на соціальну свідомість етносу, формує національний характер. Українська мова за свою довгу історію виробила надзвичайно розвинену синоніміку, здатну задовольнити найрізноманітніші потреби мовного загалу в тому, щоб найменувати, передавати те чи те поняття з усіма його найтоншими відтінками й виразити всю гаму пов'язаних із ним емоційно-експресивних та оцінних нюансів. Появу синонімів у літературній мові пов'язують з такими причинами: 1) наявністю різноманітних ознак у предметів і явищ, кожна з яких може стати основою для називання; 2) широтою словотворчої бази, зокрема синонімних словотворчих афіксів; 3) контактами української мови з іншими мовами, що призводить до значної кількості запозичень; 4) взаємодією літературної мови з територіальними та соціальними діалектами. Синонімія – семантичне явище, яке вважається в лексиці однією з найважливіших системотвірних категорій. Незважаючи на значні досягнення у дослідженні проблеми синонімії в сучасній лінгвістиці (В. Звегінцев, Г. Винокур, Г. Уфімцева, М. Кочерган, О. Нечитайло, О. Тараненко, С. Бержан, Ю. Апресян, та ін.), немає єдиного загальноприйнятого визначення і розуміння цього явища. У сучасному мовознавстві загальноприйнятою є дефініція: «Синоніми – це слова, нетотожними семантичними ознаками яких є тільки ті ознаки, які можуть чітко нейтралізуватися у визначених позиціях» [18, с. 250]. Синоніми – це ті засоби мови, що роблять її красивою та образною, гнучкою та експресивною і передають найменші порухи нашого серця. Лексичний склад будь-якої мови характеризується системністю, яка полягає: «1) у вивідності одних лексичних одиниць з інших, тобто у можливості тлумачення будь-якого слова іншими словами тієї самої мови; 2) у можливості опису всіх лексичних одиниць за допомогою обмеженого числа елементів – семантично найважливіших слів; 3) у системності й упорядкуванні зафіксованого у лексиці об'єктивного світу» [1, с. 54]. У сучасній лексикології можна виділити три основні підходи до вивчення синонімії – денотативний (О. Реформаторський, М. Комлєв), сигніфікативний (Р. Будагов, Л. Новіков), структурний (Л. Булаховський, Ю. Апресян). Ефективність цих підходів – у комплексному використанні. Синонімія – семантична категорія, яка пов'язана з іншими мовними явищами, що забезпечується головним чином сигніфікативними властивостями лексичних значень. «Враховуючи об'єктивне існування різних механізмів семантичного наближення слів, розрізняють: а) синонімію за денотатом, коли у слів збігається предмет позначення, але не поняття; б) синонімію за сигніфікатом, коли слова виражають одне й те саме поняття, але позначають різні предмети…» [23, с. 532] але доцільно говорити про перевагу того чи іншого фактора синонімізації, оскільки у чистому вигляді і типи синонімії зустрічаються рідко. «У зв'язку з цим під синонімами слід розуміти слова, які мають ознаки семантичної спільності денотативного та сигніфікативного характеру» [23, с. 540]. Якщо в літературній мові синонімія сприймається як позитивне значення, за якого слова, виконуючи однакову номінативну функцію, виражають додаткові смислові відтінки одного з понять, тим самим допомагаючи глибше розкрити це поняття, то в термінології вони трактуються як небажане і навіть негативне явище, оскільки, співвідносячись з одним і тим самим поняттям чи об'єктом, характеризують ті самі їхні властивості. Проблема синонімії та варіантності в термінологічній лексиці залишається найдискусійнішою в сучасному мовознавстві. По-різному трактують власне мовні явища, їхні особливості в термінології та неоднаково їх оцінюють. Більшість учених схиляється до думки, що синонімія та варіантність є невід'ємними ознаками розвитку мови як системи загалом і термінології зокрема. Синонімія в термінології виникла внаслідок пошуку науковцями найвдалішої назви для певного наукового поняття. Для його найменування поруч з українськими залучають ресурси інших мов, а тому разом із питомо українським терміном нерідко функціює позичений термін з ідентичним значенням. Поширеним в українській термінології було і залишається пошук українських відповідників до термінів іншомовного походження. Основні причини виникнення синонімічних відношень у термінології такі: а) позамовні (поява нових понять, нормувальна діяльність українських учених наприкінці XX ст.. – на початку XXI ст.); б) мовні (асиметрія знака і значення, системні можливості української мови). Отже, незважаючи на вимогу не використовувати синоніми в термінології, вона виявляється на різних рівнях – словотвірному, синтаксичному й навіть стилістичному. Тому синоніми в термінології доречні, зокрема вони необхідні для: 1) наукового означення поняття і тлумачення терміна (особливо іншомовного походження); 2) найточнішого висловлювання думки, особливо коли межа між поняттями нечітко окреслена; 3) уникання повторів того самого слова чи словосполучення. Актуальність даної теми зумовлено необхідністю дослідження ролі синонімії не тільки в загальновживаній лексиці, а й в термінологіії сучасної української літературної мови. Мета роботи – дослідити роль синонімії в загальновживаній лексиці та термінології. Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких завдань: 1) розкрити явище синонімії в сучасній українській мові; 2) проаналізувати стилістичне використання синонімів і синонімічних висловів в українській мові та літературі; 3) визначити місце термінології в сучасній українській літературній мові; 4) з'ясувати роль синонімії в термінології. Об'єкт дослідження – синонімія сучасної української літературної мови. Предмет дослідження – особливості синонімії в загальновживаній лексиці та термінології. Відповідно до поставлених завдань у дослідженні використано описовий і порівняльно-історичний методи, що сприяють найповнішому вивченню синонімів. Курсова робота має як наукове, так і практичне значення. Перше полягає в теоретичному розкритті понять «синонім», «синонімія», «термін», «термінологія», що допомагає нам усвідомити роль їх в сучасній українській літературній мові. Суть практичного значення в тому, що дані дослідження можуть бути використані як в навчальному, так і в науковому напрямках. Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, де обґрунтовано актуальність даної теми, а також визначається мета, завдання, предмет та об'єкт, окреслюються методи, наукове та практичне значення. Основна частина складається з двох розділів: в першому розкрито загальні відомості про синоніми та їх стилістичне використання в українській мові та літературі, в другому виявлено особливості синонімії в українській термінологічній лексиці. Закінчується курсова робота висновками, де синтезовано викладений в основній частині матеріал.