TU5 - ГОТОВЫЕ ДИПЛОМНЫЕ РАБОТЫ, КУРСОВЫЕ ЦЕНА В УКРАИНЕ -

Тема: Міжмовна комунікація є складним багатоаспектним процесом, що передбачає одночасну взаємодію елементів різного ступеня комунікативної направленості, структурно-семантичної складності та змістовної експлікації комунікативних одиниць. З одного боку, це особи-учасники комунікативного процесу, що а) вкладають особистісний зміст ( або мають певний комунікативний намір); б) суб’єктивно інтерпретують отриману інформацію з точки зору власних інтелектуальних здібностей та можливостей декодувати іншомовний текст. З іншого боку, вихідним є поняття елементарної одиниці комунікації як одиниці перекладу. Фразеологія - це розділ мовознавства, який визначає фразеологічний склад мови в її сучасному стані та історичному розвитку, це сукупність фразеологізмів даної мови, сукупності характерних засобів вираження, які властиві окремій соціальній групі, окремому автору чи літературно-публістичному напрямку. Предметом фразеології як розділу мовознавства є дослід категоріальних ознак фразеологізмів, на базі яких виділяються основні ознаки фразеологічності і вирішаються питання про сутність фразеологізмів як особливих одиниць мови, а також виявлення закономірностей функціонування фразеологізмів у мові і процесів їх відтворення [2,98]. Фразеологізми – високо інформативні одиниці мови; вони не можуть розглядатися як "прикраси” або "залишки”. Подібна трактовка фразеологізмів зустрічається у деяких роботах і у даний час є застарілою. Фразеологізми – одна з мовних універсалій, тому що немає мов без фразеологізмів. Німецька фразеологія дуже багата, і у неї багатовікова історія. Сучасна німецька мова є мовою аналітичною. Підвищений аналітизм німецької мови пронизує усю німецьку фразеологію, впливає на структуру фразеологізмів. Показником аналітизму широко поширене в німецькій мові атрибутивне використання фразеологізмів різних структурних типів. Слід мати на увазі, що поряд з переважними елементами аналітизму в німецькій фразеології маються і елементи синтетизма, до якого можна віднести, наприклад, поширене використання прикметників у порівнянній ступені у ад’єктивних порівняннях [2,79]. А.В. Кунін вважає, що фразеологія – це наука про фразеологізми, тобто про стійкі сполучення слів з ускладненою семантикою, які не утворюються за структурно-семантичними моделями змінних сполучень, що породжуються [2,91]. Мета: головною метою дослідження фразеологічних одиниць – це удосконалення мови та надання їй краси, повнозначності та всебічної розвиненості. Останнім часом у лінгвістичній літературі особлива увага приділяється вивченню національної картини світу. За визначенням І.Голубовської, національна мовна картина світу – це виражене засобами певної мови світовідчуття і світорозуміння певного етносу, вербалізована інтерпретація мовним соціумом навколишнього світу і себе самого в цьому світі. Чинники, що детермінують онтологію національних мовних картин світу – реальний світ, колективна свідомість (досвід попередніх поколінь) [3,29]. Тобто, знання людини про світ, яке передається засобами мовної семантики, є мовною картиною світу. «Національно-культурна специфіка кожної мови яскраво виявляє себе в царині стійких словесних комплексів – фразеологізмів, ідіом, приказок, прислів’їв» [3,138]. Мотиваційна основа таких зворотів здебільшого пов’язана зі світом традиційних народних образів, метафор і символів, приповідок та міфологічних уявлень. Наявність того чи іншого фразеологізму для позначення певного фрагменту дійсності є своєрідним показником його місця у системі цінностей народу. Існують класифікації фразеологічних одиниць, побудовані на семантичних, граматичних, стилістичних та інших ознаках. Національна своєрідність фразеологізмів найкраще виявляється шляхом порівняльного підходу, оскільки «національно-культурна специфіка певних явищ однієї мови найкраще виявляється відносно іншої» [4,38]. Порівняння особливостей фразеологічного складу європейських й української мов на сьогодні є досить актуальним, оскільки у цій сфері існує багато неопрацьованих питань. Актуальність:Фразеологія на сьогоднішній день потребує детального вивчення та удосконалення. Для збагачення мови фразеологічними одиницями мовознавці вивчають історію створення фразеологізмів, вивчають період його розвитку та удосконалюють так, щоб фразеологізм відповідав менталітету тієї чи іншої мови. Для носія мови природнім є сприйняття значення фразеологізму, подібно до того, як сприймається значення слова. Внутрішня форма здатна лише на відносну, а не на точну підказку значення фразеологізму. «Внутрішня форма фразеологізму – це лексико-семантичне значення вільного словосполучення, на основі метафоризації якого виникає фразеологізм, це той первісний образ, який поступово сприяв зміні індивідуального слововживання на фразеологізм зі своїм стійким значенням» [4,184]. На сучасному етапі ступінь умотивованості значення фразеологізму досить відносний. Національно-культурна семантика мови важлива і цікава поза залежністю від конкретної мови і є присутньою на всіх його рівнях: і в граматиці, і в синтаксисі, і в фонетиці. Однак найбільш повно і яскраво вона виявляється в таких одиницях мови як фразеологізми. Саме цей шар мови безпосередньо відображає діяльність, називає предмети і явища навколишнього світу, фіксує зміст, що відображає умови життя народу - носія тієї чи іншої мови, будучи дзеркалом і охоронцем національної культури. Під мовною особистістю розуміється "сукупність здібностей і характеристик людини, що обумовлюють створення і сприйняття їм мовних добутків, мовна компетенція, що характеризується глибиною і точністю відображення дійсності, ступенем структурно-мовної складності, при цьому інтелектуальні характеристики мовної особистості висуваються на перший план. У сучасній лінгвістиці лінгвокультурологічна парадигма невіддільна від когнітивно-інтерпретаційної парадигми дослідження. Її розвиток також обумовлений звертанням науки до „людського фактора”, внаслідок чого лінгвістика зблизилася з психологією, особливо зі школою когнітивної психології. У центрі уваги когнітивної лінгвістики знаходиться пізнавальна функція мови (за В.Гумбольдтом – примарна функція мови) [4, 13]. У когнітивній парадигмі фразеологізм визначається як мікротекст, що структурується на протязі інтерпретації носієм мови всіх типів семантичної інформації фразеологізму в семантичному просторі культурного знання, яке належить суб'єктові мовного спілкування[5,165]. У даній парадигмі виділяються наступні типи когнітивних процедур, що збігаються з макрокомпонентами значення фразеологічної одиниці (ФO): денотативна обробка, яка оперує знаннями про властивості позначуваного, оцінна – інтерпретація світу, що позначається з позиції ціннісної картини, мотиваційна – операції з уявленими гештальт-структурами, емотивна – емоційно-оцінна реакція на образну гештальт-структуру як відбиток пережитих емоцій, стилістична – операції соціального маркування умов мови [5, 168]. Кожен компонент значення впливає на інший нелінійно: інтеракція поширюється не на всі інформаційні кванти, коректуючи і підсумовуючи їхній зміст, у чому й виражається принцип самоорганізації, характерний для фразеотворення [5, 170]. У рамках когнітивної лінгвістики існує нове бачення фразеологізму та використовуються методи аналізу, необхідні для виявлення лінгвокультурологічних конотацій понять, що входять у план змісту або в план вираження фразеологічної одиниці. Когнітивна лінгвістика пропонує особливий, когнітивний підхід до виявлення національно-культурної коннотації фразеологізмів. Продовжуючи ідеї В.Гумбольдта і Й.Л.Вайсгербера про мову як діяльність, когнітивна лінгвістика звертається до номінативного підходу у вивченні мовних одиниць, у тому числі й фразеологізмів. Акцент на ономасіологічний аспект дозволяє побачити „мову в дії”, описати закономірності лінгвокреативного мислення носія мови, що є першопричиною виникнення національної своєрідності фразеології. Дослідження ономасіологічного аспекту фразеології робить необхідним у рамках когнітивного підходу звертання до ідеографічного опису фразеології. „Тільки на досить великих ідеографічних масивах стає очевидним зв'язок образної основи ідіом або фразеологічних сполучень з культурно-національним світорозумінням, тобто ціннісно-орієнтованим менталітетом народу-носія мови” [6, 305]. Таким чином, для виявлення національних особливостей мовної творчості в галузі фразеології необхідно звернутися до аналізу фразеосемантичних полів. „За допомогою семантичних полів стає реальною спроба проникнення в семантику фразеологізмів-ідіом, виведення з внутрішньої форми образу, відтворення національно-мовної картини світу в окремих фрагментах, заданих тематичною класифікацією семантичних полів” [6, 80-81]. Вибір того чи іншого образу-мотиву пов'язаний зі світорозумінням суб'єкта, з його картиною світу [6, 26-51]. Асоціативно-образне уявлення є внутрішньою формою слова або фразеологізму. Дослідження внутрішньої форми важливе для когнітивної лінгвістики в плані вивчення лінгвокреативних процесів мислення. У когнітивній лінгвістиці внутрішня форма виступає як еталон деякої ситуації, асоціюючись з лексичними або фразеологічними пресупозиціями [6, 97]. Д.О.Добровольський відзначає, що внутрішня форма відіграє роль сполучної ланки між двома картинами світу в ідіоматиці – між дослівно зрозумілими фразеологізмами й актуальною мовою картиною світу [7, 58]. Когнітивний підхід до значення надає великі можливості для лінгвістичного моделювання актуального значення ідіом. Як відомо, ідіоматичні значення здебільшого метафоричні. Це дозволяє відновити комплекс тих концептуальних перетворень, що лежать в основі формування актуального значення ідіом [7, 451-458]. Моделювання у фразеології, а саме фразеотворча модельованість, заснована на внутрішній формі фразеологізму, є дуже перспективним напрямком. Розуміння когнітивного процесу фразеотворення як асоціювання носія мови з певним фреймом і перенос дескриптивно-оцінного змісту цього фрейму на подібну за певними ознаками ситуацію у світі розширює межі фразеомоделювання, показуючи мову в дії [7, 451-458]. Таким чином, когнітивний підхід до виявлення національно-культурної своєрідності фразеологізмівпередбачає аналіз окремих фразеосемантичних полів з метою опису в їхніх рамках фразеотворчих моделей, сукупність яких показує не тільки національні особливості мовного членування світу, а й особливості лінгвокреативного мислення при створенні фразеологізму. Когнітивний підхід – це спосіб дослідження менталітету нації. Національно-культурна своєрідність фразеології в рамках цього підходу є особливістю функціонування мовного мислення, особливістю образної картини світу. Потрібно особливо зазначити, що кожний народ в картині світу створює своєрідні, властиві тільки йому образи. Кожна з існуючих у світі націй неповторна й унікальна. Національне, як етнічно неповторне, історично мінливе. На ранніх стадіях розвитку суспільства воно домінувало, бо тоді на представників одних лінгвокультурних спільнот (професійну діяльність, соціальні відносини, побут, обряди, вірування, мову і т.д.) суттєво впливало місце проживання, обмежені і локальні контакти з представниками інших лінгвокультурних спільнот. З подальшим розвитком суспільства, особливо із становленням промислових відносин, розширюється і посилюється матеріальна і духовна взаємодія і взаємозбагачення народів, відбувається інтеграція життя націй у єдине світове ціле. Причому не лише у сферах економіки, політики, а й у духовному житті, науці, мистецтві та ін.