Зміст

І Вступ

ІІ 12 фактів давності української мови

ІІІ Еволюція літературної української мови та її сучасний стан

ІV Висновки V Література

Вступ

Недавня мово з присмаком полину, Твоєю гіркотою я пропах, Мені тобою жити до загину, О будь благословенна у віках! О рідна мово, квіткою калини Не одцвіти ні на чиїм віку! Да буде щасен світ, що солов'їну Тобі дав душу мужню та палку.
І.Немченко. "Українській мові"
Свого часу видатний український письменник Олесь Гончар сказав "Наша рідна українська мова бринить із найдавніших глибин нашої історії. Вона зоріє яскравим сяйвом ще від літописних часів. В усіх словниках, як не шукати, не знайдемо слів, що були б зависокі для уславлення нашої рідної української мови. Багатюща і багатобарвна, вона - твір усієї України, суцвіття її міст і сіл. Всюди там, де билося українське серце, кувалась духовність нашого народу". Саме в мові проявив себе геній нашого народу з його давньою культурою, традиціями, релігією. Мова є витвір тисяч українських поколінь, які її плекали, збагачували і в страшні, ворожі для неї часи не дали їй пропасти. Цивілізоване суспільство оберігає свою мову, бо втрата її - це втрата зв'язків із нашою історією, втрата національного ґрунту і перетворення нації на безликих безбатченків. Кожен народ має свою мову. Якщо народ втрачає свою мову, він перестає бути народом. Де хозари, де половці, де обри, де ятвяги, а разом з ними і їхні культури, звичаї? Їх нема, бо нема їхніх мов. Хоч генетичні нащадки цих народів існують, але вони розчинилися в інших народах, в інших культурах. Українська нація збереглася, бо зберегла свою мову. Рідна та мова, яка вироблена рідним народом на його споконвічній землі і пристосована саме до його умов існування, до його менталітету, до його способу думання. Вона є рідною не тільки для всього народу, а й для кожного окремого індивіда, що належить до цього народу, незалежно від того, з якою мовою йому довелося зіткнутися при появі на світ. Рідна мова ― це мова предків і рідної землі. Кожен народ має свою мову. Якщо народ втрачає свою мову, він перестає бути народом. Де хозари, де половці, де обри, де ятвяги, а разом з ними і їхні культури, звичаї? Їх нема, бо нема їхніх мов. Хоч генетичні нащадки цих народів існують, але вони розчинилися в інших народах, в інших культурах. Українська нація збереглася, бо зберегла свою мову. Ті, хто відступився від української мови, перестали бути українцями. Це Собеські, Потоцькі, Вишневецькі, які розбудовували шляхетську Польщу; це Гоголь, Чехов, Короленко, Мечников, які стали представниками російської культури й науки. Таких прикладів, на жаль, є багато. Національна мова з’являється не відразу, не раптово. Її становлення триває сотні, а то й тисячі років. Численні покоління формують її, розвивають, збагачують, удосконалюють, пристосовують до свого менталітету, до природного оточення, до мінливих умов життя. Мова ― продукт тривалого історичного розвитку народу. Українська мова як така розвивалася не одне тисячоліття.