Вступ Сучасна українська антропонімійна система складається з трьох компонентів – власного особового імені, назви по батькові та прізвища. Але це стосуєт

ься тільки офіційного вживання і не характерне для народного антропонімікону, важливим компонентом якого є прізвисько. Однак в українській антропоніміці більше уваги надають вивченню офіційних антропонімів. Ще І. Франко зазначав, що «імена і прозвища, якими відрізняються люди між собою, здавна признані немаловажним матеріалом як для філолога для пізнання самої структури язика, так і для історика та етнолога» [Франко 1982, с. 391]. Незважаючи на те, що неофіційні назви своїм корінням сягають глибин людської цивілізації, їх описували фрагментарно. Заслуговують уваги спостереження над неофіційними назвами В. Охримовича, М. Сумцова, І. Ковалика, М. Худаша, І. Сухомлина, Г. Бучко, Д. Бучка, Р. Осташа. Але навіть побіжний аналіз указує на те, що прізвиська можуть дати цікавий матеріал для досліджень із словотвору, стилістики, перекладознавства, соціології. У зв’язку з паралельним функціонуванням у нашій мові двох систем іменування особи (офіційної, що має юридичний статус, і неофіційної, що використовується під час побутового спілкування), назріло питання детального вивчення прізвиськ не тільки тому, що в них «маємо таке побутове явище, в якому минуле і теперішнє злились в одне ціле» [СУМ VІІ, с. 404], але ще й тому, що ці антропоніми відображають світобачення нашого народу, у них відбиваються всі мовні процеси, втілюється лінгвістична та екстралінгвістична інформація про особу тощо. Прізвиська завжди були невід’ємною ознакою українського атропонімікону. Сприйняття такого символічного знаку активізує у свідомості комунікаторів однієї культури певні архетипні образи, що закріплені на нейролінгвістичному рівні у вигляді клішованих структур, крізь призму яких сприймається кожне нове явище освоюваної дійсності. Таким чином, зберігаючи свою семантику, прізвиська в закодованому вигляді несуть інформацію не тільки про особу, якій воно надане, але й про особливості певної епохи, чим створюють культурний портрет нації. Саме за такими особливостями прізвиська ми можемо відстежувати мовні, культурні та історичні зміни в житті українського народу від давнини до сучасності. Як відомо, сучасні офіційні прізвища людей сформувалися на базі прізвиськ. Процес творення прізвищ давно припинився, а процес виникнення прізвиськ триває і сьогодні. Прізвиська стали необхідними елементами мовного спілкування. Неофіційні найменування широко використовуються людьми різного віку та соціального статусу. В українській антропоніміці відомі дослідження І. Д. Сухомлина, М. Л. Худаша, П. П.Чучки, Л. Т. Масенко, проте, як справедливо зазначають науовці, у них провідним є історичний аспект вивчення прізвиськ. Набагато ширше сучасні прізвиська дослідженні в російському мовознавстві, підтвердженням чого є праці Л. О. Сергєєвої, М. М. Ушакова, П. Т. Поротнікова, Т. Я. Симіної, Є. Ф. Даниліної, З. П. Нікуліної та ін. З огляду на вищесказане, можна констатувати недостатню розробленість теоретичної бази дослідження у вітчизняному мовознавстві. В українському мовознавстві на сучасному етапі активно досліджують номенклатуру, мотиваційну базу та структуру сучасних прізвиськ різних регіонів [Ліщинська 2005; Наливайко 2007; Осташ 2006; Фєдотова 2008; Чабаненко 2005 та ін.]. Проте прізвиська Харківської області не були об’єктом уваги науковців, зокрема і міста Ізюма. Мета дипломної роботи – дослідити сучасні прізвиська м. Ізюма Харківської області. Поставлена мета зумовлює реалізацію низки завдань: 1) проаналізувати структуру регіональних прізвиськ; 2) дослідити специфіку лексичної бази неофіційних назв; 3) прослідкувати особливості іменування осіб молодого та зрілого віку; 4) подати найбільш повну класифікацію сучасних прізвиськ міста Ізюма. Об’єктом дослідження є прізвиська жителів міста Ізюма. Матеріалом для написання дипломної роботи послужили 1000 прізвиськ, зібраних у місті Ізюмі шляхом анкетування й інтерв’ювання. У дипломній роботі використано такі методи: добору і систематизації матеріалу, описовий; соціологічні прийоми: анкетування й інтерв’ювання. Теоретичне значення дипломної роботи полягає у введенні до наукового простору ономастики нового лексичного матеріалу, зібраного здобувачем, який у перспективі може бути використаний для укладання словника прізвиськ як м. Ізюма, так і Харківщини. Основні положення й висновки дипломної роботи допоможуть сформувати уявлення про своєрідність лексики прізвиськ у м. Ізюмі. Одержані результати можуть сприяти подальшому розвитку запропонованої теми. Практичне значення отриманих результатів випливає з того, що їх теоретичні положення та підсумки можуть бути використані у розробці спецкурсів та спецсемінарів, присвячених актуальним питанням ономастики, шкільних гуртків.