вступ
Після проголошення Україною незалежності українська література почала збагачуватися творами тих українських письменників, які не сприйняли радянську владу, виїхали за кордон і протягом тривалого часу були в Радянській Україні забороненими, трактувалися як „вороги народу”, „антирадянщики” тощо. Таким зокрема є Іван Багряний, твори якого (і художні, і публіцистичні) становлять великий інтерес для сучасного українського читача так званої „материкової України”. Творчість письменника була відзначена Державною премією імені Тараса Шевченка 1992 р. (посмертно). Тривалий час у радянській Україні творчість письменника замовчувалась. Якщо в останні роки український читач дістав можливість прочитати художні твори І.Багряного, то його публіцистика маловідома. Значна частина літературної спадщини Івана Багряного, зокрема художня, прокоментована літературознавцями й мовознавцями (М.Братусь, Т.Коць, Г.Маклаковою, Н.Сологуб, О.Чумак, А.Яровою), проте поза увагою дослідників залишилась публіцистика, яка в мовознавчому аспекті не досліджувалась. На нашу думку, аналіз цих матеріалів може дати цікаві відомості про жанри публіцистичного стилю, його мовностилістичну систему, зокрема про індивідуальний стиль письменника-публіциста, оскільки публіцистичний доробок Івана Багряного становить собою неабияку цінність, є актуальним на сьогодні, коли наша українська держава стала незалежною. Літературна творчість Івана Багряного – визначне й своєрідне явище в історії української літератури ХХ століття. Його творча спадщина (художня й публіцистична) як невід’ємна частина загальноукраїнського літературного дискурсу ХХ століття поєднує різні періоди (20-і – 40-і – 50-і роки) та різні (радянську й діаспорну) гілки українського письменства. Публіцистика І.Багряного варта уваги та детального вивчення особливо в наш час, оскільки вона „є квінтесенцією національної гідності й суверенності, обстоюванням повноти національного буття. Вона подає приклад послідовного, безкомпромісного й аргументованого викриття російського великодержавного шовінізму...” [25, 13]. Провідна ідея, що пронизує собою всі твори Багряного та, в якій зводиться до одного найголовнішого все те, що було в його творчості властиво „багрянівським”, – це та ідея, яку помітила й високо оцінила літературна критика, визначаючи це як „особливу перевагу Багряного в світовій літературі про радянську дійсність у порівнянні з іншими світової слави авторами творів на цю тему – від Кестлера до Пастернака” [22, 7]. Це насамперед глибока віра Багряного в те, що потворна радянська дійсність не знищила й не знівечила людського й національного духу української радянської людини, не скорила її, а загартувала. Зміст цієї ідеї висвітлено Багряним як у художній творчості, так і в публіцистиці, зокрема в памфлетах „ Чому я не хочу вертатись до СРСР?”, „Наші позиції”, „Молодь Великої України”, у цілій низці блискучих ідеологічно-полемічних статей, як, наприклад, „Між привидом і трупом”, „Комунізм, фашизм і революційна демократія”, „Двічі по два – чотири”, „Дніпро впадає в Чорне море”. Багато хто з критиків тією чи іншою мірою недооцінюють творчість Багряного-публіциста, вважаючи, що публіцистика явно зашкодила письменникові в галузі чисто художньої творчості. Наприклад, дослідниця творчості Івана Багряного Ю.Войчишин писала: „... стверджуємо з великим жалем, бо якщо б Багряний не роздрібнював свого таланту в різних ділянках громадського, політичного та мистецького життя, то ми напевно мали б багато більше його літературних творів. Не було б теж такого від’ємного впливу публіцистики та журналістики на його творчість...” [16, 4]. Але все ж вона відзначає, що в публіцистиці І.Багряного знайшов продовження світогляд письменника. Він у цьому стилі продовжував своє самовираження. Навпаки, І.Дзюба справедливо вважає, що форма публіцистики для Багряного була такою ж органічною сферою вираження його політичної, інтелектуальної й творчої енергії: „Громадський темперамент ... не вміщався в річищі суто художньої творчості і проривався – навіть у поезії та прозі – політичними деклараціями та політичною сатирою... Зате й навпаки – в його публіцистиці на ідеологічні конструкції та логічні викладки лягає печать емоційності та поетичного візіонерства, не кажучи про стилістичну багатобарвність і часом „світіння” слова” [25, 12]. І справді, публіцистику І.Багряного можна називати художньою, вона має багато рис, спільних з художньою літературою. Це особливо яскраво проступає в мові публіцистики, у тому „світінні” слова, про яке каже І.Дзюба. Сучасна наука потребує комплексних праць, які б досліджували мовну особистість письменника, автора різностильових текстів. Цю проблему опрацьовували М.Кравченко, В.Деркач, М.Братусь та ін. Своїм дослідженням ми продовжили опрацювання мовної індивідуальності І.Багряного не тільки як письменника, але і як публіциста. Публіцистичний стиль української мови ще недостатньо вивчений. Праці на цю тему раніше спиралися в основному на мову засобів масової інформації радянського часу. Розвідки визначних українських публіцистів, слово яких було забороненим для масового читача, не вивчалися. Отже, актуальність роботи полягає перш за все в самому матеріалі дослідження. Не менш важливим є залучення до наукового обігу мовних засобів видатного митця українського слова Івана Багряного. Мета й завдання дослідження. У роботі поставлено за мету дослідити й проаналізувати багатогранну публіцистичну спадщину І.Багряного, виявити її специфіку. Мета передбачає виконання таких завдань: 1) охарактеризувати основні мовні особливості публіцистичного стилю; 2) описати мовностилістичні засоби лексико-фразеологічного рівня публіцистики І.Багряного як певну функціонально-стильову систему; 3) визначити естетичні функції образних засобів; 4) дослідити функції та структуру перифраз у публіцистиці І.Багряного; Матеріалом дослідження послужили публіцистичні твори, зібрані у виданні: Іван Багряний. Публіцистика: Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе / Упор. О.Коновал. – К.: Смолоскип, 1996. – 856 с. Ці твори були вперше опубліковані в 1946 – 1963 рр. у журналі „Наші позиції” та газеті „Українські вісті” – виданнях УРДП, які в еміграції організував і впродовж 1946 – 1963 рр. очолював І.Багряний. Об’єктом дослідження є мова української публіцистики. Предмет аналізу – семантична структура і стилістичні функції лексичних та фразеологічних одиниць у публіцистиці Івана Багряного. Методи дослідження. Опрацювання матеріалу здійснювалося з позицій системного підходу до аналізу мови публіцистичних текстів. Основні методи аналізу – описовий та метод контекстуального аналізу, який дав можливість виявити змістові та естетичні функції концептуально наповнених автором слів, специфіку мови письменника. Використано також прийом декодування тексту. Теоретичне і практичне значення. Результати дослідження сприяють збагаченню знань про публіцистичний стиль, особливості авторського використання мовних засобів. Одержані результати можуть знайти застосування у спецкурсах з історії української літературної мови, на уроках української мови та літератури, а також при аналізі творчості І.Багряного. Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (76 позицій) та додатка: „Словник перифраз” Івана Багряного”. Повний обсяг дипломної роботи – 86 сторінок.