Вступ

Пропоноване магістерське дослідження присвячене вивченню аксіологічних засобів вираження авторських модусів в типології дискурсу. Актуальність теми магістерської роботи викликана відсутністю інтегрального дослідження модуса на різних рівнях мовної структури та полі функціональності модуса у дискурсі. Дискурс в різних його аспектах досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені: В.З.Дем’янків, Д.Шиффрін, О.В.Семенюк, В.Дейк, Н.П.Карпчук, С.В.Засєкін, Л.П.Мар’їна, І.В.Ничипоров, Е.Созіна, А.Н.Черняков та інші. Дискурс є складним комунікативним явищем, де текст і екстралінгвістичні чинники (фонові знання, погляди, настанови, цілі адресата) у взаємодії утворюють новий мовленнєвий продукт. Концепт дискурс – ключовий у багатьох науках, однак, усе ще залишається чітко невизначеним. Дискурс (discourse) – зв’язний текст в сукупності з екстралінгвістичними, прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами; текст, взятий в аспекті подій; мовлення, що розглядається як ціленапралена соціальна дія, як компонент, присутній у взаємодії людей і механізмах їх свідомості. [60:357; 61:357; 59:445] Дискурс – це мовлення, що, образно кажучи, є зануреним у життя текстом. [80:2; 72:2] Дискурс включає паралінгвістичний супровід мовлення (міміку, жести), які виконують наступні функції структури дискурсу: ритмічну, референтну, семантичну, емоційно-оцінну та функцію впливу на співбесідника. Мовленнєвим вираженням дискурсу є текст – це продукт, що утворився внаслідок мовної специфіки та адресований мовній особистості. Текст є одним з ключових понять сучасної гуманітарної культури. Тепер це поняття почало трактуватися як зв’язна сукупність знаків. Для письменника знакова система є способом творення художньої реальності, яку суб’єктивно інтерпретує читач. Текст являє собою, з одного боку результат творчого мислення автора, з іншого боку, предмет естетичного сприйняття. Створюючи його, автор тим самим створює певну матеріальну структуру, за допомогою якої він впливає на тих, хто сприймає його твір, формує у реципієнта певне ететичне відношення до об’єктивної дійсності. У центрі будь-якого висловлювання, будь-якого тексту знаходиться авторське відношення, що визначає і зміст, і словесну форму мовленнєвого акту з урахуванням орієнтації на певне сприймання. Суб’єктивними засобами вираження авторського модусу (відношення) є великий спектр мовних засобів. Оцінка може виражатися за допомогою слів різних частин мови: іменників, прикметників, прислівників, дієслів, модальних слів тощо. Різноманітні оцінні засоби дозволяють виразити суб’єктивне відношення мовця до об’єктивної реальності. Проте фразеологія містить найбагатші засоби мовної виразності, надаючи мові особливу експресію і неповторний національний колорит. Виразність мови залежить від її фразеології. Дискурсивні маркери утворюють окрему групу мовних одиниць – носіїв особливого, процедурного значення, сутність якого визначається при співвіднесенні висловлюання, яке містить дискурсивний маркер, з іншими висловлюаннями. Дискурсивні маркери позначають локальне або глобальне відношення між сегментами діалогу. Когерентна функція дискурсивних маркерів реалізується на трьох структурних рівнях дискурсу: семантичному, прагматичному і топікальному. Відповідно, виділяються семантичні маркери, які співвідносять дві суміжні пропозиції, прагматичні маркери, які є виразниками зв’язку між двома суміжними мовленнєвими актами, і топікальні маркери, які утворюють глобальні когерентні відношення і виступають засобами тематичної організації діалогу. На семантичному рівні дискурсивні маркери зосереджують увагу реципієнта на логічній або хронологічній послідовності подій і поділяються на п’ять груп: причинні, наслідкові, протиставні, доповнювальні та темпоральні. На прагматичному рівні дискурсивні маркери сигналізують каузальні та контрастивні прагматичні зв’язки між висловами. На топікальному рівні дискурсивні маркери поєднують дистантно розташовані сегменти діалогу і профілюють зв’язок між макропропозиціями, фокусуючи увагу читача/слухача на найбільш вагомих, виділених з погляду автора/мовця сегментах інформації. Дискурсивні маркери реалізують стратегії встановлення дискурсної межі, виступаючи сигналами розрізнення фігури та фону, тобто виділених та другорядних інформаційних сегментів. Оскільки зміст виділеного сегмента характеризується динамічністю, він визначається як траєктор/фігура. Зміст відтіненого сегмента відповідає коментареві, тому трактується як орієнтир/фон. Функція дискурсивного маркера полягає у відбитті зв’язку між структурами відношення, маркуванні ментальної території між траєктором та орієнтиром. Текстова суб’єктивно-оцінна модальність – це не граматична, а функціонально-семантична категорія, що виражається через характеристику описуваного, сентенції автора, розподіл відрізків тексту, актуалізацію окремих частин тексту тощо. На формування і характер модальності тексту впливають такі екстралінгвістичні фактори, як сам об’єкт, особистість автора, особливості його світосприймання тощо, що відображені в мовних засобах. Отже, у динамічному плані дискурс виражається широким контекстом на семантико-змістовому рівні тексту. В цьому випадку оцінно-мовні засоби дотекстового рівня виступають як маркери змістової оцінки тексту. Предметом дослідження були засоби вираження авторської свідомості, в тому числі дискурсивні маркери, в художній літературі, наукових текстах та публіцистичних статтях. Актуальність дослідження обумовлена загальною тенденцією розвитку сучасних лінгвістичних досліджень щодо всебічного розкриття особливостей дискурсу в текстах різних стилів, зокрема художньому, науковому та публіцистичному, та мовних елементів вираження авторської свідомості. Вибір об’єкта дослідження визначений недостатньою вивченістю особливостей дискурсу та його маркерів зокрема. Основна мета цієї роботи – проаналізувати особливості засобів вираження авторської свідомості в художньому, науковому та публіцистичному дискурсах, для досягення чого передбачається вирішити такі задачі: · визначити сутність дискурсу як складного комунікативного явища; · визначити особливості тексту як елементарної одиниці дискурсу; · класифікуати види сенсорно-смкових оцінок; · визначити особливості поєднання різних засобів вираження авторської свідомості в художньому, науковому та публіцистичному дискурсах. Наукова новизна проведеного дослідження виражається в наступному: · визначення сутності дискурсу як складного комунікативного явища; · визначення особливостей тексту як елементарної одиниці дискурсу; · класифікація видів сенсорно-семових оцінок; · визначення особливостей поєднання різних засобів вираження авторської свідомості в художньому, науковому та публіцистичному дискурсах. Теоретична цінність полягає в подальшому дослідженні різних типів дискурсу та його маркерів. Отримані в процесі дослідження дані сприяють розвитку нового напряму сучасної гуманітарної науки – дискурсології та дозволяють глибше зрозуміти особливості засобів вираження авторської свідомості. Вивчення особливостей дискурсу та його маркерів має і практичне значення для викладання курсу теоретичної граматики (тема ”Семантичний аспект речення”), методики викладання англійської мови (методики навчання лексики та граматики), на заняттях з інтерпретації тексту, при проведенні практичних занять з англійської мови в процесі формування умінь і навичок усного та письмового мовлення. Мета та задачі дослідження визначили структуру цієї магістерської роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списків використаної літератури та ілюстративних джерел. У вступі обґрунтовується вибір теми, визначається актуальність, задачі та мета дослідження, розкривається новизна, теоретична та практична цінність магістерської роботи, формулюються положення, що виносяться на захист. В першому розділі розглядаються теоретичні проблеми дискурсу і тексту та досліджуються особливості їх визначення, класифікацій та функціонування. В другому розділі висвітлюються особливості функціонування та класифікації дискурсивних маркерів в різних типах дискурсу (художньому, науковому та публіцистичному). В третьому розділі характерні особливості засобів вираження авторської свідомості (оцінки), розглядаються їх різновиди, наводиться деталізована класифікація однієї з груп оцінок, виділених Н.Д.Арутюновою. В загальних висновках узагальнюються результати проведеного дослідження, викладаються основні висновки та намічаються напрямки подальших досліджень. Матеріалом дослідження стали художні твори англійської та американської літератури, наукові тексти та газетні статті. Методика дослідження носить комплексний характер: використовувався аналіз словникових дефініцій, методи контекстуального та логіко-семантичного аналізів, метод суцільної вибірки. Основні положення, що виносяться на захист: 1. Дискурс – це зв’язний текст в сукупності з екстралінгвістичними, прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами. Дискурс – це мовлення, що, є зануреним у життя текстом. Мовленнєвим вираженням дискурсу є текст. В центрі будь-якого тексту знаходиться авторська свідомість суб’єкта, що визначає і зміст, і словесну форму мовленнєвого акту, за допомогою чого автор впливає на свідомість читача. 2. Дискурсивні маркери утворюють окрему групу мовних, позначаючи локальне або глобальне відношення між сегментами тексту. Когерентна функція дискурсивних маркерів реалізується на трьох структурних рівнях дискурсу: семантичному, прагматичному і топікальному. 3. Розглянувши та проаналізувавши класифікацію оцінок Н.Д.Арутюнової, яка основана на взаємодії об’єкта оцінки з її суб’єктом, була запропонована детальна класифікація однієї з груп цієї класифікації – сенсорно-смакові (гедоністичні) оцінки. Враховуючи особливості органів відчуття (зір, смак, нюх, дотик, слух), сенсорні оцінки (Н.Д.Арутюнова називає їх сенсорно-смаковими) можна поділити на п’ять груп: · сенсорно-зорові; · сенсорно-смакові; · сенсорно-нюхові; · сенсорно-тактильні; · сенсорно-слухові. 4. Текстова суб’єктивно-оцінна модальність – це не граматична, а функціонально-семантична категорія, що виражається через характеристику описуваного, сентенції автора, розподіл відрізків тексту, актуалізацію окремих частин тексту тощо. На формування і характер модальності тексту впливають такі екстралінгвістичні фактори, як сам об’єкт, особистість автора, особливості його світосприймання тощо, що відображені в мовних засобах. Оцінно-мовні засоби виступають як маркери змістової оцінки тексту. Варто зауважити, що загальна оцінка всього тексту є більшою і ширшою, ніж сума оцінок маркерів.