ВСТУП

Проблеми, пов’язані з власною назвою, завжди належали до найактуальніших для людства. Архаїчна модель світу припускає тотожність імені та природи його носія. У міфологічному мисленні ім’я не відокремлювалося у свідомості від реалії, володіло тими ж властивостями, що і предмет чи явище, ним також можна було впливати на навколишній світ, як і самим предметом. Не менше значення надавалося іменам у світових релігіях і містичних ученнях, які перетворили особову назву в символ належності носія імені до релігії. Ономастика – молода лінгвістична наука, яка перебуває на стадії свого становлення, активно розвивається і робить значний внесок у систему гуманітарних досліджень, присвячених основній проблемі – проблемі Людини [40]. Протягом тисячоліть чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду народу, утіленням його мудрості і мрій, народного світогляду, відображенням не лише естетичних та етичних ідеалів, але й історії народу, його філософії і психології був фольклор. У післяреволюційні роки дослідження фольклору практично не велося, а робіт, що вивчають безпосередньо власні назви фольклорних персонажів, не з’являлося і зовсім. Частина робіт, присвячених власним назвам у текстах усної народної творчості, що побачили світ у кінці 50-70-х років ХХ ст., зберегла традиційний для ХІХ ст. підхід до фольклорних онімів як словесної ілюстрації багатьох явищ минулого, а також як джерела для реконструкції етногенезу та давньої історії. Нові тенденції у вивченні ономастичного простору фольклору стали особливо відчутними лише у 80-90 рр. нашого століття і були пов’язані з усвідомленням творів усної народної творчості як одного з нових і водночас старих, класичних джерел фактичного матеріалу. Відбувається перехід від історико-етнографічних студій до лінгвістичного аналізу фольклорних онімів. Однак на кінець ХХ ст. ономастикон українського фольклору все ще залишається поза серйозною увагою мовознавців: багаті зібрання фольклору або взагалі не досліджені лінгвістами, або знаходяться на початковій стадії такого осмислення. Праці з фольклорної ономастики розпорошені, фрагментарні і щодо обсягу самого об’єкта досліджень, і щодо джерел вивчення [38, 19]. Водночас розробки, які є, крім зібраного і відповідно систематизованого матеріалу, містять цікаві спостереження, судження, припущення і важливі висновки, сприяючи становленню фольклорної ономастики як окремої галузі ономастичних досліджень. Такий стан справ у галузі вивчення фольклорного ономастичного простору пояснює актуальність порушеної проблеми. Склад людських імен у літературі відзначається строкатістю, яка зумовлюється, по-перше, добором імен із церковної, народно-розмовної і літературної системи найменувань, по-друге, різноманітністю засобів і способів емоційного наснаження антропонімічних лексем. Власне ім’я у фольклорному тексті – органічна складова стилю, один із найбільш вагомих засобів творення образу. Фольклорним текстам притаманна символізація імені, актуалізація внутрішньої форми оніма, стилістична фігура антитези й прийом контрасту. Питання функціонування власної назви в українському фольклорі неодноразово висвітлювалось у працях українських мовознавців. Заслуговують на увагу роботи В. Шевцова, Г. Виноградова, В. Калінкіна, В. Лєснової, О.Потебні, О. Мороз [17; 22; 27; 49]. У цих працях аналізуються власні імена в окремих жанрах фольклору, розглядаються деякі питання класифікації онімів. Результати досліджень згаданих авторів узято до уваги в дипломній роботі. Метою дослідження є аналіз власних імен, що функціонують в українському фольклорі, з’ясування семантики онімів, їх походження, варіювання. Об’єктом дослідження виступає ономастичний склад українського фольклору. Предметом дослідження дипломної роботи є фольклорні джерела українського народу. Для реалізації мети були визначені такі завдання: 1) простежити особливості використання власних імен в українському фольклорі; 2) з’ясувати походження власних імен людей, що трапляються у фольклорі; 3) визначити засоби творення, семантику імен людей та назв істот (неістот), які вживаються у фольклорних текстах; 4) виявити залежність емоційно-оцінної характеристики власного імені від контексту фольклорного твору; 5) окреслити ономастичну специфіку української казки. Для досягнення мети і розв’язання поставлених завдань використані такі методи дослідження: 1) описовий метод; 2) семантико-стилістичний метод; 3) кількісний метод. Наукова новизна полягає в тому, що в ній уперше, у межах дипломної роботи, зроблено спробу охопити і проаналізувати власні імена одночасно в різних жанрах фольклору. Для цього здійснений відбір власних імен людей та істот (неістот) із різних джерел усної народної творчості, проаналізовано значну кількість фольклорних текстів. Увесь цей матеріал покласифіковано за визначеними критеріями й схарактеризовано за семантичними ознаками. Практична цінність роботи полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані на уроках та факультативних заняттях у середній школі, зокрема при викладанні курсів української мови та літератури, народознавства тощо. Джерельною базою дослідження слугувала усна народна творчість, зокрема українські народні казки, легенди, перекази, прислів’я, приказки, українські народні пісні, думи, колискові, дитячий фольклор, колядки, щедрівки, коломийки. Структура і обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох основних розділів, висновків, списку використаної літератури.