Вступ

Антропоніміка – одна з двох головних частини ономастики, науки про власні імена. У зв’язку з паралельним функціонуванням у нашій мові двох систем іменування особи (офіційної, що має юридичний статус, і неофіційної, що використовується під час побутового спілкування), назріло питання детального вивчення прізвиськ не тільки тому, що в них „маємо таке побутове явище, в якому минуле і теперішнє злились в одне ціле ” [Сумцов 1889, с. 404; Цит. за Антонюк 1999, с. 202], але ще й тому, що ці антропоніми виражають світобачення нашого народу, у них відбуваються всі мовні процеси, втілена лінгвістична та екстралінгвістична інформація про особу. Прізвиська виражають ставлення мовця до денотата. Вони є відносно сталими найменуваннями, притаманними лише певній особі в окремо взятому мікроколективі, і загалом виконують три основні функції – номінативну, диференційну, а також індивідуалізують особу. Прізвиська дають носієві інші люди за фізичними, психічними рисами, особливостями характеру чи поведінки, як влучні критичні характеристики. Прізвиська – промовисті іменування, кожне з яких зберігає внутрішню форму, а отже, її первісну мотивацію. Майже кожне прізвисько виражає погляд називача на світ речей, характеризує його життєву позицію, специфіку мислення українців. В українців прізвиська – це значний сектор антропонімічного простору, який за кількістю іменувань відстає хіба що від прізвищ. Однак понині не визначено до кінця ні параметрів цього антропонімічного класу, зокрема його статусу, ні структурних особливостей, ні лексичної бази та режиму функціонування прізвиськ. Спеціальних праць, присвячених виявленню номенклатури, мотиваційної бази та структури прізвиськ в українському мовознавстві майже немає. В українській антропоніміці відомі дослідження
І. Д. Сухомлина, М. Л. Худаша, Л. Т. Масенко, П. П. Чучки, проте в них провідним є історичний аспект вивчення прізвиськ, а також тут можна назвати лише праці І. І. Ковалика, М. М. Лесюка та ін. Набагато ширше сучасні прізвиська досліджені в російському і польському мовознавстві, підтвердженням чого є праці Л. О. Сергєєвої, М. М. Ушакова, П. Т. Поротникова, Є. Ф. Даниліної, З. П. Нікуліної, С. Вархоли,
Р. Лободзінської, М. Бйолік та ін. Однак ці дослідники розкривають переважно питання функціонування неофіційних назв та їх структуру. Особливо всебічно описав прізвиська у докторській дисертації та в окремих статтях проф. П. П. Чучка. Визначення прізвиська подає проф.
М. Л. Худаш. Декілька статей про прізвиська гуцулів опублікував
М. П. Лесюк. Автор визначає основні ознаки прізвиська, це: відокремленість, призначення для обслуговування певного кола мовців, замкнутого колективу. Проблему класифікації прізвиськ розглядають
Г. Є. Бучко і Д. Г. Бучко, виокремлюючи прізвиська та назви, «по-вуличному». Такого ж поділу прізвиськ дотримується і дослідниця гуцульської антропонімії Б. Б. Близнюк. Слід констатувати, що в останні роки з’явилися словники прізвиськ, хоч в україністиці дослідження цього шару онімної лексики має давні традиції – від публікацій останньої чверті ХІХ ст. М. Сумцова і
В. Охрімовича до кандидатської дисертації Н. Фєдотової, захищеної 2008 року. Заслуговують уваги спостереження над неофіційними назвами та розвідки молодих українських мовознавців Г. Ліщинської, О. В. Антонюк,
М. Я. Наливайко, Н. М. Фєдотової, О. Вербовецької, в яких зроблено спроби класифікувати прізвиська окремих регіонів України. Однак проблема прізвиськ в регіональному, діалектологічному аспектах залишається актуальною. Прізвиська Донеччини, а саме, селища Ясногірка, досі не були об’єктом ономастичного вивчення і тому потребують ґрунтовного дослідження, що й зумовлює актуальність обраної теми. Об’єктом нашого дослідження є сучасні прізвиська селища Ясногірка. Предмет дослідження – лексико-семантичні групи прізвиськ селища Ясногірка, їх кількісно-процентне співвідношення. Мета роботи полягає у здійснення аналізу прізвиськ селища Ясногірка. Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань: 1) визначити місце прізвиськ у системі найменування особи; 2) вивчити різні підходи до класифікації прізвиськ; 3) визначити чинники появи цього різновиду особових назв у шкільному середовищі; 4) з’ясувати лексико-семантичні групи досліджуваних прізвиськ і визначити кількісне та процентне співвідношення виділених груп. Матеріалом для дослідження слугували 646 прізвиськ, отриманих методом опитування жителів селища Ясногірка та анкетування, проведеного у загальноосвітній школі I-III ступенів №30 м. Краматорська серед учнів 7-11 класів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше проаналізовано прізвиська селища Ясногірка, а також актуальністю теми та специфікою аналізованого матеріалу. Методи дослідження. Для досягнення мети і вирішення поставлених завдань як основі використані описовий метод та метод системного аналізу. Теоретичною та методичною основою розв’язання поставлених завдань слугували статті сучасних мовознавців та праці вітчизняних лінгвістів. Теоретичне значення роботи полягає насамперед в тому, що вона є підсумком пошуків оптимальної класифікації сучасних прізвиськ, яка б максимально повно охоплювала фактичний матеріал, тобто усі види прізвиськ; уперше визначено лексико-семантичні групи прізвиськ селища Ясногірки та подано їх кількісно-процентне співвідношення. Теоретичні узагальнення можуть бути використані в подальших дослідженнях із теоретичної лексикології сучасної української мови, а зібраний фактичний матеріал – як основа при дослідженні інших аспектів даного компонента мовної системи. Практичне значення наукової роботи полягає в тому, що її теоретичні положення та результати можуть бути використані для розробки спецкурсів та спецсемінарів, присвячених актуальним питанням ономастики .