ВСТУП

Як і для багатьох народів світу ,тією чи ін­шою мірою, для української нації характерне явище емі­грації. Виїжджали зі своєї землі з різних причин: економічних (пошуки кращого життя, заробітку – це перша хвиля), політичних (виїз­дили ті представники народу, а серед них і пись­менники, які брали активну участь у розбудові держави й могли чекати на фізичне знищення від більшовицького уряду – друга хвиля), а третя хвиля української еміграції накрила Європу на­прикінці Другої світової війни. Серед емігрантів було багато талановитих пись­менників, художників, композиторів, науковців. Час еміграції був ще й часом революційних подій, часом українського відродження – дивовижний, радісний, тривожний. Творили революційні роман­тики, символісти, модерністи, футуристи. Що не поет – то нова форма, нова концепція художньо­го розвитку. Велика їх кількість емігрувала до Чехословаччини, зокрема до Праги, що згодом утворили так звану поетичну "празьку школу”. Празька група письменників в авангарді з Ю. Дараганом, Є. Маланюком, Олегом Ольжичем, О. Сте­фановичем активно утверджували нову мистецьку тенденцію. Як писав Є. Маланюк: "Може, найваж­ливішим з наших завдань, як національної спіль­ноти було, є і буде: пізнати себе. Наше покоління узріло батьківщину в зовсім іншім світлі. Вона виглядала зовсім інакше в періоді бездержавно­му; інакше – у війні за державність; інакше – в часі короткотривалої державності”[36,с.52]. Отже, література української діаспори показа­ла світові безприкладний зв’язок служіння твор­чої інтелігенції своєму народові, існуючи за межа­ми рідної землі. Творчий доробок поетів - еміґрантів заслуговує на дослідження, вивчення, бо є складо­вою частиною української літератури. Тому й ми спробуємо ознайомитись із творчістю одного з кращих пред­ставників української діаспори. Нашим сучасникам добре відоме ім`я видатного українського майстра слова, автора ряду поетичних збірок, політичного діяча, одного із керівників руху опору в Україні, провідника ОУН Олега Олександровича Кандиби (Ольжича) (1907 -1944 рр.). Набагато менше знаємо про нього як про вченого: історика, археолога зі світовим ім’ям, дослідника трипільських старожитностей України. Між тим наукові студії О.Кандиби на ниві археології були вагомим внеском у європейську науку і не втратили свого значення і до сьогодення. Олег Кандиба був визнаним авторитетом серед наукових кіл Європи та Америки. Про його життя та діяльність вітчизняна громадськість сьогодні лише починає дізнаватися. Від початку 1990-х рр. у нашій країні з’явилися на полицях книгарень його поетичні збірки та вийшли з друку спогади про нього як політика та борця за свободу України. Проте праці Кандиби з археологічної тематики й досі у нас майже незнані. А за часів тоталітаризму його роботи з археології були взагалі заборонені. В тогочасних археологічних дослідженнях практично відсутні згадки про науковий доробок О.Кандиби. Водночас студії вченого, присвячені дослідженню старожитностей трипільської археологічної культури, здобули світове визнання, а створеною ним періодизацією пам’яток культури із деякими поправками користуються і сьогодні. О. Кандиба надрукував чимало археологічних праць: переважно це були статті в європейських фахових журналах. Більшість із них присвячені розгляду проблем трипільської археологічної культури. Найповнішим доступним нам виданням творчої спадщини Олега Ольжича є книга "Незнаному Воякові: Заповідане живим” [42], опублікована Фундацією імені О. Ольжича 1994 р. у Києві. Тут пред­ставлено прозу, поезію, публіцистичну спадщину, епістолярій Олега Ольжича. Кни­гу впорядкував і написав до неї післямову "Я камінь з Божої пращі” літературо­знавець Леонід Череватенко [66]. Добірки публікацій творів Олега Ольжича вмістили також Яр Славутич у своїй антології "Розстріляна муза” [57], упорядники збірника "Празька школа” , Василь Яре­мен­ко у другому томі хрестоматії української літератури та літературної кри­тики ХХ ст. "Українське слово” [43]. Окремі твори публікувались у періо­дичній пресі, журналах для вчителів. У повоєнний час про Олега Ольжича писали лише в українському зарубіжжі. Цьому були вагомі причини: Олег Ольжич, як і багато інших митців його по­коління, для радянської влади були ворогами, тому нічого було розрахову­вати на добре слово про нього з боку більшовицької критики. Із зарубіжних видань, доступних авторові цієї праці, слід відзначити статтю О. Бабія "Олена Теліга і Олег Ольжич” [2], уміщену в американському часописі "Свобода” 1960 р. Добірку матеріалів, присвячених Олегові Ольжичеві, опублікував календар-альманах "Нового шляху”, який виходить у канадському місті Торонто. Тут 1976 р. надруковано статті М. Бажанського "Олег Ольжич на творчому шляху” [4], С. Гординського "Сфінкс чи історична постать?” [10], У. Самчука "Лицар без страху й догани” [53]. До теми Олега Ольжича звертався і Н. Пазуняк в цьому ж календарі-альманасі, але вже 1984 р. – його стаття називалась "Великі Духом” [46]. 1977 р. у Нью-Йорку видано матеріали конференції, присвяченої Олегові Ольжичу – "За героїчну духовність” [21]. За межами України опуб­ліко­вано статтю-передмову М. Нервлого до книги "Цитаделя духа” [38]. У цьому ж виданні вміщено й публікацію У. Самчука "Лицар без страху й догани” [55] До зарубіжних джерел слід віднести й статтю про Олега Ольжича в "Енциклопедії українознавства” [41]. Згодом цю енциклопедію перевидано в Україні фототипним способом в 1996, таким чином стаття "Ольжич Олег” [41] дійшла до читача в Україні. Крім цієї публікації довідкового характеру, стислі словникові статті про Олега Ольжича вмістив перший випуск багатотомника матеріалів до словника "Українська журналіс­тика в іменах” (1994) – автор статті "Ольжич Олег” І. Вдовичин[6]. Коротка біографічна довідка супроводжує добірку творів Олега Ольжича в хрестоматії "Українське слово” [43,с.684]. "Довід­ник з історії України” (2001) під гаслом "Кан­диба Олег” [23] подає довідку-персоналію про Олега Ольжича, акцен­туючи увагу на його праці як археолога. Цілу низку статей, які мають популяризаторський характер, становлять публікації в українській періодичній пресі в 90-х роках. Це, зокрема, газетні статті В. Жит­ника "Духовна цитадель поета: О. Ольжич "Цитадель духа” , опуб­ліко­­вана в "Літературній Україні”[14]; Ю. Коваліва "Ми вийшли жорстоке зу­стріти” в "Літературній Україні”[27]; "З нами говорить Олег Ольжич” в "Голосі України”[18]; І. Колесника "Поет і лицар Олег Ольжич-Кандиба” в "Українському слові”[29]; М. Жулинського "Той, що серце обернув на сурму” в "Культурі і житті”[15]; О. Мусієнка "Лицар­ський вибір Олега Ольжича” в "Культурі і житті”[37]. Є низка інших публікацій такого типу в періодиці [44; 48; 49; 62; 65; 67; 68]. Ґрунтовнішими є журнальні публікації, які з’явилися в Україні в час націо­нально-культурного і державного відродження: М. Ільницького "Ідея цик­ліч­ності культур і доля України в творчості Олега Ольжича”, вмі­щена в журналі "Сучасність”[19]; Ю. Коваліва "Героїчний епос Олега Ольжича” в часописі "Слово і час”[33]. Тут же надруковано і статтю М. Коцю­бинської "Розмова з батьками: О. Ольжич” [30]; М. Крупач у журналі Дзвін” надрукував стат­тю, приурочену 50-річчю безсмертя Олега Ольжича "Бог ясний між людьми хо­дить...” [31]. О. Кучерук – автор статті "Олег Ольжич – поет націо­нального героїзму”, що з’явилася в журналі "По­чаткова школа”[33]. У цьому ж журналі опубліковано і статтю І. Продана "До порт­рета Олега Ольжича” [50]. Дослідник Є. Пшеничний у "Буко­вин­сь­кому журналі” надрукував статтю "Історія однієї знахідки” [51]. Як ба­чимо, рік 1994-й був доволі багатим на статті про Олега Ольжича. Відомий літе­ратурознавець Ф. Погребенник – автор статті "Олег Ольжич і поезія укра­їнського резистансу”, що з’явилася в часописі "Визвольний шлях”[47]. Статтю "Поет, учений, борець” у журналі "Дивослово” [34] опри­люднила дослідниця Н. Лисенко. А М. Вільшук у журналі "Дивослово” – "Етап­на збірка Олега Ольжича” [7]. Сюди ж слід зарахувати й передруки уже відомих матеріалів. Так, журнал "Слово і час” передрукував статтю У. Самчука "Лицар без страху і докору: Спогад про Олега Ольжича” [53]. Стаття В. Державина "Ольжич – поет націо­нального героїзму” [11] вміщена у хрестоматії "Українське слово”. Окрему цінність становлять матеріали, пов’язані з творчістю сучасників Олега Ольжича. Зокрема, листування Олени Теліги [61], в якому мовиться про Олега Ольжича та його оточення, мистецьке середовище, а також праці Дмитра Донцова [12]. Сюди ж слід зараху­вати й публікації, в яких іде мова про Олену Телігу й Олега Ольжича як про людей зі спільними долями: "Дороговказ: Поезії Олени Теліги та Олега Ольжича” [13]. Цінними є спогадові матеріали, які дають змогу зрозу­міти обставини мистецького, політичного, культурного життя, зокрема, й мемуари Остапа Тарнавського [60]. Та й дослідження про Олега Ольжича і людей, які творили культурно-історичне тло епохи, також мають неабияке значення, причому, вони не відірвані від Ольжича, він у них часто згадується: варто передусім згадати праці В. Качкана [24; 25], книгу О. Багана, З. Гузара, Б. Червака про письменників – "вісниківців” [3], ґрунтовні дослідження М. Ільницького про західноукраїнську та емігрантську поезію 20-х – 30-х рр. ХХ ст. [19; 21]. Розуміння епохи, творчих процесів дають і матеріали та дослідження про Євгена Маланюка, здійснені Т. Салигою [52] і Л. Куценком [32]. Ґрунтовним є дослідження про Олега Ольжича, яке здійснив Л. Чере­ва­тенко – післямова до книги "Незнаному Воякові” [66]; він же надрукував й інші статті про письменника і патріота [64; 65]. Інформацію про нові надходження в архів Інституту літератури АН України ім. Т. Шевченка, в тому числі й архів Олега Ольжича, подано в Інтернеті [1]. В Інтернеті є багато зга­док про поета, однак, усі вони суто інформативні, не несуть якогось глибокого осмислення його творчості. Часто зустрічаються загальні відомості про нього, а також деякі вірші [9]. У 1909 році відомий літературний критик Сергій Єфремов писав: "Рідко кому з письменників щастить так одразу звернути на себе увагу і здобути собі загальне признання, як це було з д.Олесем; рідко хто починає так блискуче, як він”. Точно те саме можна сказати і про його сина – О. Ольжича, перша збірка якого ("Рінь”) вийшла через 27 років після батькової, коли і самому автору було 27. Ключем до розуміння цієї збірки мусить стати розкодування образу-символу, який міститься в назві збірки. Розуміючи це, багато дослідників пояснювали, розтлумачували якщо не саме слово, то взагалі загальний зміст збірки. Хоча ще раз відмітимо, що розкриття змісту слова безпосередньо веде до зрозуміння змісту самої збірки. Отож голоси дослідників. Дорогу молодим. Тому першим до слова "запрошується” Олег Баган зі своїм дуже гарним, образним вступом: "Грізно, одна за одною, накочуються хвилі Часу. Погідна радість рідної землі, здається, назавжди відійшла у забуття. Грім. Зблиски вогню і страждань раз у раз будять країну. Вороже море у шаленому вихорі бурі люто кидається на наші береги. Їм протистоїть, прагне затримати, тільки дрібна і вперта суха і сіра рінь. Море скаженіє…”[3,с.13]. Відмітимо, що це у автора "увертюра”, передмова взагалі до всієї творчості Олега Ольжича. Слово старшим (Микола Неврлий): "Перша Ольжичева збірка "Рінь” (1935) є, так би мовити, аполітична. Загалом в ній переважають мотиви праісторії людства, античної Греції і Риму, схоплені не тільки ерудицією, але й інтуїцією вченого-археолога й історика. В них для поета не так важлива зовнішня декорація давніх епох і культур, як їхня духовість, як ріст і розвиток людини, її звичаїв, нахилів, ментальності й моралі”[37,с.8]. Кожен має право на власну думку, але проблематичність першого речення (його висновку про "аполітичність” "Ріні”) одразу ж помітили інші. Ось як пише Богдан Червак: " "Рінь” Ольжича тільки на перший погляд аполітична збірка. Iсторіософські ілюзії, заглиблення у сиву давнину – не самоціль і не наслідування неокласиків. Поет шукає філософське обгрунтування нового націоналістичного світогляду, який неминуче мав прийти на зміну чужинським теоріям матеріалізму та детермінізму. Щоб бачити майбутнє, треба дивитись у минуле. Така закономірність історичного поступу. У минулому поет намагається відшукати вічні та незмінні основи буття, на які в першу чергу мала б опертися людина – творець історії…”[66,с.13]. Продовжує "наступ” на пана Неврлого і Василь Яременко: "Героїчний пафос, ствердження героїчного світогляду ще начебто ніколи не трактувались як аполітизм”. I додає, що "не зміну, а неминучість зміни епохи імперій, їхню історичну приреченість і кінечну загибель пророкує О. Ольжич, своїм словом і чином наближує той кінець”[3,с.68]. Ну й, нарешті, думка знаного і авторитетного критика діаспори – професора Юрія Бойка: "В майже мікроскопічний світ ріні вривається широкий світ вітру. А поруч: зіставлення вітру й каменю сповнене змісту, бо стихія і кам’яна непорушність – твердість і вірність – це зміст життя”. Згодом читаємо таке: "…весь збірничок в цілому плекає світогляд мужньої людини, що сприймає суворість життя, як закономірність. Романтика революції, напружене чекання її розгортається в екстазі”[3,с.89]. Різні підходи, які, переплітаючись, створюють досить конкретне уявлення. I "протистояння” ріні, і "ріст і розвиток людини” на тлі "давніх епох і культур”, і "відшукування вічних та незмінних основ буття”, і "героїчний пафос”, і "напружене чекання романтики революції”, – все це вияви світогляду письменника-науковця-націоналіста, триєдиного, а тому тричі сильного своєю експресією. Актуальність роботи. Про творчість Олега Ольжича напи­сано багато. Разом з тим, окремі аспекти його життя, творчості, світогляду, стосунків з су­час­никами, геро­їчної смерті залишаються невідомими або слабо висвіт­ле­ними. Тому є по­треба заповнити ці прогалини. Це вкрай необхідно зробити те­пер, коли в суспільстві існує стійкий інтерес до цієї постаті, що разом з іншими мит­цями-героями овіяні ореолом героїзму і самовідданого служінню укра­їнському народові. Передусім, таких матеріалів потребує загальноосвітня шко­ла, в стар­ших класах якої вивчають творчість Олега Ольжича. Мета роботи. На основі наявних матеріалів відтворити окремі аспекти життя і творчості Олега Ольжича у контексті суспільно-політичних подій того часу. Завдання роботи. Для того, щоб мета нашого дипломного дослідження була реалізована повною мірою, ми ставимо перед собою такі завдання: – зібрати, проаналізувати, узагальнити відомості про доступні нам праці, в яких попередні дослідники розглядали життя, творчість, наукову та політичну діяльність Олега Ольжича; – визначити коло питань, які висвітлено попередніми дослідниками недо­статньо або фрагментарно; – дослідити особливості художньої творчості Олега Ольжича у взаємо­зв’яз­ку з його життям і працею; – визначити етапи творчості, вказати піки найвищої літе­ратурної активності. Об’єктом дослідження є маніфести, статті, художні тексти, публіцистика, літературна критика, інтерв’ю, листи та інші форми само репрезентації Олега Ольжича. Предметом дослідження є художні моделі Олега Ольжича та особливості її реалізації в його творчості, текстовий аналіз творів письменника. Методи дослідження. У роботі поєднуються системний, культуро-історичний, біографічний, герменевтичний та порівняльно-історичний методи наукового аналізу текстів. Використано прийоми проблемно-тематичного аналізу. Практичне застосування результатів роботи. Наша наукова робота і висновки, отримані в ході дослідження, можуть бути використані тими, хто надалі вивчатиме життя і творчість Олега Ольжича. Передусім, матеріали дип­ломної роботи можуть бути застосовані на рівні шкільному при вивченні життя і творчості Олега Ольжича, а також літературних процесів 1930-х – 1940-х рр. Основні положення дослідження у апробації результатів було викладено в доповіді "Формування світоглядно-ціннісних та літературно-мистецьких орієнтирів Олега Кандиби” на науково-практичній конференції (квітень 2008 рік, СДПУ). Наукова робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел (68 позицій ) та додатку. Загальний обсяг роботи – 71 сторінок.