ВСТУП

Шістдесятники — одне з найцікавіших явищ українського громадсько - політичного і культурно - духовного життя другої половини ХХ ст. Шістдесятники — то спонтанний вияв духовного дозрівання, нового мис­лення, нової системи цінностей, нового осмислення національного досвіду в надрах тоталітарної системи. Вони виховувалися саме в ній, у цій системі, нісши на собі родимі плями середовища, яке їх породило, перейшовши різні стадії його усвідомлення, так і не здолавши переступити через усі його забо­бони. Багато хто з них на початку були щиро перейняті тими ідеологічними міфами, які потім самі ж відкинули, як облуду й гальмо. Причому щиро перейняті — фальш, пристосуванство, цинізм тим «першим хоро­брим» були чужі. Коли ж на хвилі післякультівського оновлення відкрився колосальний масив нового знання, відкрилася приховувана правда, пішли їй назустріч і мали мужність будувати своє життя згідно з її велінням. Ціла плеяда унікальних імен намагалися у шістдесятих роках минулого століття формувати модерну українську націю. Це були не лише зна­кові для української культури люди. Ні, це було ціле покоління, що прагнуло нової, вільної ду­хом та ідеєю України. Мабуть, саме в цьому й була їхня найбільша провина перед тодішнім ре­жимом, їх боялися, ненавиділи, але, що найпарадоксальніше, — поважали. До цієї групи серед інших на­лежали: поети (Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Василь Стус), прозаїки (Во­лодимир Дрозд, Валерій Шевчук, Гр. Тютюник), літературні критики (Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська), худож­ники (Віктор Зарецький, Панас Заливаха, Алла Горська, Людмила Семикіна, Галина Севрук), філолог Світлана Кириченко, кінема­тографісти (Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Сергій Параджанов) і бага­то інших. Звичайно, той факт, що спочатку молоді мали відносно ба­гато творчої свободи, був наслідком не лише сприятливого політичного клімату, а й того, що їх підтриму­вало старше покоління — ті, кому доля української культури не була байдужою. У цьому найбільшу роль відіграли: Борис Антоненко-Давидович, Максим Рильський, Григо­рій Кочур, Микола Лукаш, Андрій Малишко. Мала «щопта», за виразом Василя Стуса, дуже різних індивідуальностей. Людей різного особистого досвіду, різних психологічних установок, різного рівня обдару­вання, культури, об'єднаних єдиним — усвідомленням себе національною інтелігенцією: ота малочисельна група (не асоціація, не партія) була об'єднана виключ­но громадянським самоусвідомленням, внутрішнім заангажуванням кожного і дружніми взаєминами, сим­патіями всіх до всіх. Були, звичайно, винятки, що лише увиразнювали правило. Їх усіх об'єднувала жага знань і самовираження через активну діяльність, творчість і чітко усвідомлену як абсолют вимір моральності. У світі, наскрізь фальшивому, тлінному, деформовано­му, моральність стала паролем. Як то не раз бувало в історії, в одному місці і в один час зібралися напрочуд цікаві люди, активні особистості. Когорта талановитих митців. Називаємо лише кількох найвизначніших: Алла Горська, Ліна Костенко, Дзюба, Світличний, Сверстюк, Танюк, брати Горині, Заливаха, Чорновіл, Симоненко, Стус... Вони були відомі вчора. Сьогодні — дехто з них став совістю нації: Алла Горська, Стус, Світличний, Чор­новіл, Симоненко. У самому факті їхньої духової присутності в нашому суспільно-культурному про­сторі закладено неабиякий моральний потенціал майбутньої України, і це наснажує оптимізмом навіть в обставинах украй розпачливих. Специфіка дослідження шістдесятництва полягає в тому, що минуле й сучасне не розмежовані, вони активно співіснують, а представники цього покоління досі реально й духовно присутні в соціокультурному контексті епохи. Маємо підстави говорити не про повернення шістдесятників історії, а про їхнє живе буття в духовному просторі сьогодення та про резонансну репетицію у свідомості наступних поколінь, яка витворює переважно полемічно – опозиційний дискурс (відома полеміка між шістдесятниками та дев’яностниками) і далеко не завжди тотожна їхній власній міфотворчості. Творчість досліджуваних нами представників шістдесятництва вивчали й аналізували: Івана Світличного — Г. Гайович, М. Коцюбинська, Є. Сверстюк, Л. Тарнашинська та ін; Василя Стуса — Ю. Бондаренко, Г. Віват, В. Іваненко, Є.Іщенко, Н. Плахотнік, Д. Стус, М. Шкандрій, Г. Яструбецька та ін.; Ліни Костенко — В. Базилевський, Л. Бондаренко, В. Брюховецький, М. Ільницький, Г. Клочек, В. Панченко, Т. Салига, О. Слоньовська та ін.; Василя Симоненка — О. Гончар, Б. Горинь, М. Жулинський, О. Калинська, А. Ткаченко, І. Кошелівець, О. Мусієнко, Д. Павличко, В. Пахаренко, Є. Сверстюк, М. Сом, А. Шевченко, В. Яременко та ін.; Івана Драча — Л. Брюховецька, І. Жиленко, Л. Медвідь, Я.Мельник, Б. Олійник, Г. Сивокінь, М. Слабошпицький, М. Рильський та ін.; Миколи Вінграновського — Л.Талалай, І. Дзюба, М. Ільницький, В. Моренець, Т. Салига та ін. Як зазначає Л. Тарнашинська, сучасне літературознавство досі не може визначитися з часовими рамками шістдесятництва: наскільки тривалим за хронологічною протяжністю було це явище? Де слід поставити крапку в дослідженнях? А нез’ясованість цієї ключової проблеми, яка стала каменем спотикання для сучасного літературознавства, тягне за собою й інші проблеми, які не називаються, бо це, з одного боку, можливо, звузило б дослідницьке поле явища або наставило перед потребою певної наукової диференціації, а з другого — вимагало б глибинного освоєння теми на понятійному рівні. Отже, феномен шістдесятництва потребує об’єктивного, цілісного й комплексного вивчення. Це зумовлює актуальність нашого дослідження. Мета нашого дослідження: дослідити передумови появи шістдесятників, розкрити естетично – художню сутність їхнього поетичного дискурсу як своєрідного духовного „осердя” середини ХХ ст., розгорнутого в часі, у зв’язку з чим постають такі завдання: 1. Схарактеризувати явище шістдесятництва як художньо - естетичне явище в соціокультурному та етнокультурному контексті. 2. Розкрити роль І. Світличного в русі шістдесятництва як найактивнішої та найяскравішої постаті. 3. Проаналізувати художньо - стильові пошуки поезії 60-х років на прикладі творчості В. Симоненка, Л. Костенко, І. Драча та М. Вінграновського. 4. Розкрити тему трагічного існування митця в тоталітарному суспільстві на прикладі життя і творчості В. Стуса. Об’єктом дослідження є поетичні тексти досліджуваних поетів (В. Симоненка, Л. Костенко, І. Драча, М. Вінграновського, В. Стуса, І. Світличного), літературознавчі статті І. Світличного, В. Стуса, публіцистика, мемуаристика, літературознавча критика. Предметом дослідження є художньо - естетичні концепції у творчості досліджуваних митців, що формувалися як потяг до нового, модерного в діючих на той час соцреалістичних параметрах; художньо - стильові пошуки поезії 60-х рр. ХХ ст. як своєрідні моделі національного світовідчуття та самобутнього національного самооприявлення. Для розв’язання поставлених завдань застосовано методи: культурно - історичний, історико - порівняльний, контекстуальний, системно - описовий. Наукова новизна полягає у спробі простежити, якою мірою шістдесятництво відбивало закономірну, як на ті суспільні обставини, утопічну ідею „прориву” колоніальної свідомості на інший сутнісний рівень. Теоретико – практичне значення роботи — матеріали дослідження придатні для характеристики літературного процесу середини ХХ ст. та при вивченні поетичної творчості І. Світличного, В. Симоненка, Ліни Костенко, І. Драча, М. Вінграновського, В. Стуса у середніх та вищих навчальних закладах. Обсяг і структура дипломної роботи: дослідження складається зі вступу, 4 розділів, висновків та списку використаної літератури.