Вступ

Ігри й уся ігрова культура загалом віддзеркалюють світогляд людини. Традиційні народні ігри, як і уся традиційна народна культура сягають прадавнього міфо-ритуального комплексу, спадок якого живе, здебільшого в прихованому вигляді, в народних іграх. Гра така ж необхідна форма суспільної поведінки як і ритуал. Здебільшого дитячі ігри розглядаються в контексті ритуальної та трудової поведінки дорослих і натикаються на визначення, за якими участь дітей у ритуалах свідчить про виродження ритуалу, а сама ритуальна діяльність дітей носить опосередкований, імітаційний характер. Більшість учених твердить про втрату міфологічного значення обрядових форм під час «переходу» його до дитячого репертуару (Г. Виноградов, О. Капица, Г. Довженок), інші вважають що ритуал не переходить у сферу гри, а десемантизує в ній при збережені початкової ігрової форми (Л. Ивлева, С. Лойтер). Останнім часом наукова думка щодо важливості залучення дітей до виконання обрядів змінюється. Дослідники доводять, що більшість з обрядів календарного циклу мали виконуватися саме дітьми, вони головні діючі особи і причина цих обрядів (А. Некрилова, Г. Любимова, О. Сапогова). Більшість науковців вважає проблему критеріїв співвідношення гри і ритуалу дискусійною й такою, що вимагає дослідження глибинної природи цих явищ. Тому сучасні наукові дослідження усе частіше розглядають гру як самостійне культурологічне явище, за допомогою синкретичного вивчення її вербального, акціонального і кінетичного аспектів. Актуальність дослідження міфо-ритуальних основ українських дитячих ігор ґрунтується на потребі схарактеризувати й визначити семантичне підґрунтя гри, визначити символічне значення ігор. Вибір теми дослідження був визначений необхідністю розв'язання проблем, що стосуються архаїчного підґрунтя ігор. Ігри мають глибинну ритуально-міфологічну символіку, яка вже на час фіксації ігор в основному забувалася. Але в давні часи була повністю дієвою, виступала повноцінною складовою ритуально-міфологічної сфери культури. Тому вивчення ігор кінця XIX – початку ХХ століття дає нам змогу актуалізувати й дослідити відповідні семантичні конструкти. Розкриття семантики давніх образів й мотивів, присутніх у грі, має сприяти не тільки кращому розумінню змісту міфологічних засад ігор, а й виявити характер їх генетичних витоків. Мета дипломного дослідження полягає у визначенні на матеріалі ігор Слобожанщини глибинної семантики гри, розкритті її обрядових функцій і міфологічних змістів. Для досягнення поставленої мети слід вирішити такі завдання: - проаналізувати стан вивчення проблеми, означити методологічні підходи до вивчення ігрової культури українських дітей; - виявити прояви ремінісценцій давнього ритуально-міфологічного комплексу в дитячих іграх Слобожанщини; - простежити принципи надання ознак сакральності часові, простору, предметам і персонажам гри; - визначити основні ритуально-міфологічні мотиви, сюжети і персонажі, пам’ять про які присутні в дитячій грі; - дослідити значення дитячої гри в інкультураційних та соціалізаційних процесах в традиційному українському суспільстві XIX – початку ХХ століть. Об’єктом дослідження слугують групові ігри дітей, записи яких походять з території Слобожанщини XIX – початку XX століття. Предметом дослідження є семантично-знакові міфологічні та обрядові конструкти, пов’язані з давнім ритуально-міфологічним комплексом, які присутні у вигляді ремінісценцій в іграх дітей. Методологічна основа роботи. Вивчення ігрової культури провадилося за допомогою структурно-семіотичного аналізу як ігрових термінів і смислів, так і «сталих» ігрових форм, їх трансформації та взаємозв’язку. Семантичний підхід дозволив виявити глибинні коди ігрової культури та розкрити семантику ігрових предметів і персонажів. За допомогою порівняльно-типологічного методу в роботі визначалося місце реконструйованих явищ у різних сферах народної культури. Для вивчення історіографічних проблем даної теми був застосований історико-еволюційний метод. Історико-порівняльний метод дозволив провести аналіз ігрових моментів у історичний ретроспективі на прикладі ігор інших народів. Хронологічні межі. Дослідження охоплює період від часу першої письмової фіксації народних ігор Слобожанщини у першій половині XIX століття до початку ХХ століття. Територіальні межі Слобожанщини визначаються (за сучасним територіальним поділом) загалом як вся Харківська, частина Сумської, Донецької та Луганської областей, а також частини Воронезької, Бєлгородської та Курської областей [25, с. 109]. Інколи до цих територіальних меж включаються також і землі сучасної Полтавщини. Більш детальніше визначення меж цього етнокультурного регіону, запропоноване В. Сушко, майже виключає територію Полтавщини з цього переліку, за винятком декількох населених пунктів. За запропонованим поділом детально визначають слобожанські території сусідніх до Харківщини районів Воронезької, Курської, Бєлгородської, Донецької, Луганської та Сумської областей [57, с. 16]. Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання при підготовці наукових досліджень з етнології, культурної антропології, культурології тощо. Запропоновані висновки можуть стати поштовхом до подальшого вивчення феноменології ігрової культури та розробки теорії ігор загалом. Результати дослідження можуть широко застосовуватися для проведення спеціалізованих курсів і наукових семінарів із питань обрядовості, міфології, ігрової культури. Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 71 сторінка, список використаної літератури містить 73 позиції.