ВСТУП

Процес створення та розбудови незалежної української держави посилив зацікавленість дослідників як сторінками історичного минулого нашої країни, так і художніми творами історичної тематики. Вивільнення від ідеологічних догм і кон’юнктурних підходів призвело до появи нових поглядів на знайомі події та постаті в літературі ХХ століття. У час творення справжньої історії національної літератури зростає необхідність системного аналізу певних літературних явищ та періодів. 20–30-ті роки ХХ століття – особливий етап у розвитку української літератури. Протягом цього досить короткого періоду на теренах Західної України розквітла історична проза (В.Бирчак, В.Будзиновський, М.Голубець, К.Гриневичева, Ф.Дудко, Н.Королева, Ю.Косач, І.Крип’якевич, Б.Лепкий, А.Лотоцький, О.Назарук, Ю.Опільський, А.Чайковський). Саме історичні твори, через своє спрямування на широку читацьку аудиторію, мали величезний вплив на формування естетичних смаків, світогляду, національної свідомості українців, які були в той час громадянами різних держав. Вагомою частиною цього явища є творчість Івана Филипчака (1871–1945), письменника і педагога, який, розділивши долю багатьох митців, загинув у сталінських таборах Сибіру. Сталося так, що, незважаючи на повне вилучення з обігу і забуття, історична белетристика І.Филипчака є на сьогодні явищем як материково-українського, так і діаспорного літературного процесу. Річ у тім, що в радянські часи публікація й дослідження його творів перебували під забороною режиму, тому перші перевидання з’явилися у вісімдесятих роках за кордоном, у США та Аргентині. В Україні прорив було здійснено лише в 1990 році, коли у львівському видавництві "Червона калина” 50-тисячним накладом вийшов збірник історичних повістей письменника, до якого ввійшли такі твори, як: "Княгиня Романова”, "Будівничий держави”, "Іванко Берладник”, "Дмитро Детько”, а наступного року, окремим виданням, теж у Львові – "Кульчицький – герой Відня”. Згодом перевидано повісті "Анна Ярославна – королева Франції” та "Над Калкою”. За життя письменника, окрім видавничих передмов та коротких рецензій-анотацій, його творчість залишилася практично неосмисленою. Американські перевидання його творів у вісімдесятих роках широко коментувала діаспорна україномовна періодика – найбільше "Літопис Бойківщини” (М.Лоза, В.Луців, І.Дибко-Филипчак, О.Копач, Р.Кухар). Значно вагомішими є студії про творчість І.Филипчака материкових українських дослідників – авторів передмов і післямов до його видань 1990-их років Р.Коритка та Я.Радевича-Винницького. Однак ці розвідки носять передусім інформативний і описовий характер, розкривають біографію письменника і тематику його історичний повістей. Чимало цінних спостережень над творчістю Филипчака можна знайти у праці П.Сороки "Іван Филипчак. Літературний портрет”. Однак і це дослідження відзначається публіцистичністю, зайвим пафосом, перебільшенням значення письменника та браком аналітичності. Таким чином, можна констатувати, що з погляду літературознавства історична проза Івана Филипчака досі залишається мало вивченим і належно не оціненим явищем. Все це й зумовлює актуальність нашого дослідження. Тема роботи "Проблематика і поетика історичної прози Івана Филипчака”. Об’єктом дослідження є його історичні повісті "За Сян”, "Княгиня Романова”, "Кульчицький – герой Відня”, "Дмитро Детько”, "Будівничий держави”, "Іванко Берладник, або Пропаща сила”, "Анна Ярославна – королева Франції”, "Над Калкою”. Мета роботи полягає у з’ясуванні ідейно-естетичних та історіософських засад історичної белетристики Івана Филипчака, а також поетики його історичних повістей у контексті традицій української історичної прози. Поставлена мета визначає такі завдання роботи: – висвітлити тематичне розмаїття та ідейні засади повістей Филипчака на історичну тематику; – з’ясувати принципи художнього осмислення української історії в таких аспектах, як: проблема "свого – чужого”, образ давнього суспільства і держави; – дослідити форми викладу у прозі Филипчака, зокрема співвідношення оповіді і висловлювань персонажів, позицію оповідача; – розкрити концепцію героя історичних повістей Филипчака та інші елементи художнього світу. У процесі дослідження використовувалися такі методи: описовий, порівняльний та критичний аналіз художніх творів. Теоретичне значення дослідження визначається в намаганні синтезувати та узагальнити окремі відомості про ідейно-естетичні засади та поетику історичної прози Івана Филипчака, проаналізувати форми викладу в повістях письменника. Результати можуть бути використані в процесі викладання шкільного курсу української літератури при розгляді творів історичної тематики, а також під час вивчення белетристики 20–30-их років ХХ ст., що й є практичним значенням роботи. Дипломне дослідження складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.