ВСТУП

Кінець ХХ ст. в українському мовознавстві позначений посиленою увагою науковців до поетичного мовлення письменників, творчість яких довгий час не була предметом вивчення як у літературознавстві, так і мовознавстві (наукові розвідки Д. Баранника, С. Бибик, Л. Венєвцевої, С. Єрмоленко, А. За-гнітка, Л. Лисиченко, Л. Мацько, А. Поповського, Л. Савченко, Н. Сологуб, Л. Ставиць­кої). Цей період характеризується поверненням із забуття імені Олександра Олеся (справжнє прізвище - Кандиба), творчий доробок якого ви-соко оцінений істориками й критиками української літератури. С. Єфремов на-зиває поета "першорядним ліриком”, О. Дорошкевич визначає його як "прав-дивого віртуоза ніжної лірики”, М. Грушевський визнає Олеся "най-блискучішим з усіх сучасних поетів”. За словами М. Рильського, Олесь "зайняв позицію першорядного українського поета”, став "володарем дум”, М. Щербак сказав про Олеся, що він - "пісня України”, "душа українського народу в усіх її найтонших переживаннях”, Р. Радишевський уважає поета "співцем відродження покривдженого краю, людини та її вільного рідного слова”. З ім’ям Олеся пов’язують новітній ренесанс (І. Левадний). Спадщина поета до-сліджується літературознавцями не лише в Україні (Р. Радишевський, Ю. Ковалів, Н. Лисенко, О. Олійник, Р. Пархомик, Г. Петров, І. Чернова), а й у діаспорі (М. Антонович, Л. Білецький, І. Боднарук, Л. Кисілевська-Ткач, І. Ле-вадний, М. Неврлий, Д. Чуб). Вивчення поетичного світу Олеся дозволяє не тільки виявити його світоглядні позиції та ідеали, з’ясувати місце поета в українській та світовій лі-тературі й культурі, а й дає ключ до розуміння багатьох явищ суспільно-політичного життя українського народу на початку ХХ століття, дозволяє визначити національно-специфічні риси народного характеру. Характерною ознакою поетики Олександра Олеся є вживання слів-символів – "мовно-естетичних знаків національної культури” (термін С. Єрмо-ленко). Вони, на думку В. Матезіуса, є головним джерелом образної поетичної мови. Дослідження семантики індивідуально-авторських символів у художніх текстах набуває особливого значення, оскільки ці символи, з одного боку, відбивають національну мовну картину світу, а з другого, – будучи елементами індивідуальної мовної картини світу, відображають авторський світогляд і світовідчуття. На сьогодні найбільш повно описано символічні системи Т. Шевченка (Г. Дима, Р. Зорівчак, А. Мойсієнко, М. Філон), О. Пушкіна (Р. Якобсон), А. Ахматової (В. Виноградов, Ю. Лазебник). Розроблено окремі аспекти вивчення символіки інобуття у творчості П. Загребельного (С. Нес-терук), символіки простору творів М. Гоголя (М. Новікова, І. Шама), ко-льорової символіки О. Слісаренка (С. Порше). Визначення комплексу етнокультурного й лінгвопоетичного аспектів нашого дослідження художніх символів зумовлено актуальністю таких тісно взаємопов’язаних і взаємозумовлених проблем: 1) вивчення символів на тлі ет-нокультури, що дозволяє з’ясувати, яким чином вони відбивають національну картину світу; 2) функціонування символів у художньому тексті поета, їх роль у створенні ідіостилю та відображенні індивідуальної мовної картини світу. Вирішення першої проблеми пов’язане з таким напрямком у сучасному мовознавстві, як етнолінгвістика, фундамент якого закладений у роботах І. Гер-дера, В. фон Гумбольдта, О. Потебні. Розв’язання другої проблеми передбачає застосування вихідних положень стилістики, поетики, психолінгвістики, звер-нення до когнітивної лінгвістики. Актуальність дипломної роботи визначається: 1) тим, що мовотворчість Олеся залишається на сьогодні недостатньо вивченою мовознавчою наукою; 2) посиленням в україністиці інтересу до вивчення індивідуальних мовних картин світу, мовних одиниць в аспекті взаємодії мови, людини й культури. Об’єктом дослідження є поетична мова Олександра Олеся. Предметом дослідження – вербальні художні символи, якими по-слуговується Олесь, зокрема символи, в основі яких – явища живої природи: тварини й рослини. Таке тематичне обмеження зумовлено тим, що назви рос-лин і тварин виступають як один із варіантів рослинного й тваринного мі-фологічних кодів, які несуть певну інформацію про світогляд народу. Мета роботи полягає в з’ясуванні характеру виявлення співвідношення в індивідуальній свідомості поета суб’єктивного й об’єктивного в процесі ство-рення індивідуально-авторських символів та накладанні суб’єктивних смислів на узуальні символи. Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань: 1) окреслити поняття "символ”, визначити його характеристики; 2) розкрити механізм формування у творах Олеся індивідуально-авторських значень і смислів символів; 4) з’ясувати, яким чином символи виражають основні концепти по- етичного світу митця; 5) описати парадигматичні й синтагматичні відношення символів у ін-дивідуальній символічній системі Олеся. Джерельною базою дослідження обрано поетичні твори Олеся, уміщені в найповнішому на сьогодні двотомному виданні. З метою дослідження впливу творчості Олеся на його сучасників і по-слідовників, а також виявлення літературних традицій вживання символів залучено поетичні твори інших митців (Т. Шевченка, Лесі Українки, Х. Ал-чевської, Д. Загула, П. Капельгородського, В. Поліщука, М. Рильського, Я. Сав-ченка, М. Семенка, О. Слісаренка, П. Тичини). Поставлені завдання передбачають використання в дослідженні таких методів, як: метод семантико-стилістичного аналізу, що дозволяє розкрити конструктивні можливості символів у поетичних текстах Олеся; метод семно-компонентного аналізу, за допомогою якого виявляються актуалізовані в символічному значенні індивідуально-авторські смисли; метод лінгво-культурологічного аналізу – використаний для визначення ролі етно-культурного контексту в процесі формування символічного значення; метод концептуального аналізу дозволяє виявити світоглядні домінанти, описати ментальний лексикон поета. Наукова новизна роботи полягає в тому, що комплекс лін-гвопоетичного й етнокультурного аспектів дав можливість виявити не тільки склад і обсяг символів у поетичному мовленні митця, а й з’ясувати характер віддзеркалення в мовних символах позамовної дійсності, накреслити шляхи дослідження співвідношення мовної картини світу народу й індивідуальної мовної картини світу поета. Те­о­ре­ти­ч­не зна­чен­ня дослідження полягає в подальшій розробці питання про взаємовідношення мови й культури, мови й людини, встановленні тісного зв’язку символу з міфом, визначенні критеріїв класифікації семіотичних понять (знака, символу, алегорії, метафори, образу). Аналізу художніх символів як реалізаторів основних концептів поетичного світу Олеся може бути використаний не тільки в комплексному дослідженні творчості цього митця, а й у вивченні індивідуальних мовних картин світу інших поетів. Пра­к­ти­ч­на цін­ність роботи визначається тим, що ряд її положень мо-жуть прислужитися для подальших лексикологічних, стилістичних, лінгвопоетичних досліджень, літературознавчих студій, присвячених творчості Олександра Олеся, її результати можуть бути використані у викладанні ву-зівських курсів лексикології, стилістики української мови, культури мовлення, спецкурсів із проблем вивчення мовного світу поетів, зокрема Олеся, у про-веденні спецсемінарів, а також у процесі вивчення творчості Олеся в середній школі. Мета, завдання й обрані методи зумовили структуру роботи, що скла­да­є­ть­ся зі всту­пу, двох роз­ді­лів, ви­снов­ків, переліку умов­них скорочень, спи­с­ку ви­ко­ри­с­та­них джерел.