Вступ

Актуальність дослідження. На перший погляд може здатися, що українські шкільні драми не мають нічого спільного з реальною дійсністю. Адже вони написані, − як зазначав І.Франко, − "звичайно на біблійні або легендові теми, з виразно схоластичним характером, де місце живих осіб заступають звичайно алегоричні фігури, а місце драматичної акції − давні декламації або хоральні канти”.[]
Справді, в більшості шкільних українських п’єс драматизовано біблійні та агіографічні легенди про створення світу й людини та гріхопадіння праотців, про народження, чудеса, муки, смерть і воскресіння Христа, про його вознесіння на небо і "сошествіє” в пекло для врятування грішників, про подвиги святих. В них місце живих осіб часто-густо займають то алегоричні уособлення абстрактних понять, то біблійні герої або постаті античної міфології. Деякі шкільні драми були далекі від дійсності, але навіть у них тоді крізь схоластичну шкаралупу й алегоризовану туманність проривались іскри реального життя. Саме релігійність і алегоричність шкільної драми, історично зумовлена ступенем розвитку соціальних відносин, є відображенням реального буття. Сценічно втілювані образи релігійної драми ставали складовою частиною, так би мовити чуттєвого світу. Головна функція дійств релігійного характеру полягала у зміцненні християнської релігії, посиленні впливу церкви на масси. "Вони,− писав І.Франко, − держалися первісне в рамках строгої церковності і мали завдання популяризувати біблійні оповідання та знайомість певних догм Християнських”[]. Одначе дійсність владно входила у релігійну шкільну драму. Драматичні шкільні дійства так чи інакше (одні менше, другі більше) відгукувались на животрепетні питання сучасності, часто навіть на конкретно важливі історичні події. Мета роботи − дослідити особливості української драматургії ХVII-XVIII ст. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання: − розглянути сюжетний репертуар; − визначити роль хору та інтермедії; − простежити процес формування ремарки та звільнення від декламаційності; − відтворити стосунки сцени і залу; − реконструювати акторську гру і "портрет” глядача ХVII-XVIII ст. Об’єкт дослідження − українська драматургія ХVII-XVIII ст. Предметом дослідження є репертуар шкільного театру, специфічні риси й особливості драматургії ХVII-XVIII ст. Теоретико-методологічну основу роботи становлять теоретико-літературні, теоретико-методологічні та історико-літературні праці З.Мороза, І.Франка, М.Возняка, В.Рєзанова, О.Веселовського, М.Сулими, П.Житецького, В.Перетца, Д.Чижевського, О.Білецького. У роботі поєднано порівняльно-типологічний, порівняльно-історичний, історико-функціональний методи дослідження із системно-аналітичним підходом до інтерпретацій літературних явищ. Наукова новизна полягає в тому, що на широкому літературному матеріалі досліджено відображення дійсності в українській шкільній драмі, висвітлено її національне коріння − зв’язок із народнопоетичною творчістю, з національними традиціями. Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання курсів теорії літератури, історії української літератури (давньої), спецсемінарів та спецкурсів на філологічних факультетах університетів та педуніверситетів, у написанні курсових, дипломних, а також у викладанні української літератури в школах, гімназіях, ліцеях. Апробація роботи. Виступила з доповіддю "Відображення дійсності в шкільній драмі ХVII-XVIII ст. ” на науково-практичній конференції 20-22 квітня 2010 р. у Слов’янському державному педагогічному університеті. Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, підрозділів, висновку та списку використаних джерел.