В С Т У П

Актуальність дослідження. Визначальною рисою всіх програмних компонентів нашої держави в галузі освіти є орієнтація школи на особистість учня. У «Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті» наголошується на створенні умов для розвитку, самоствердження й самореалізації особистості, формування покоління, здатного навчатися протягом життя. У Концепції фізичної освіти в 12-річній школі (2001 рік) підкреслено, що за наявності сприятливих умов для «збудження інтересу в школярів до предмету обов’язково створюватимуться умови для самостійної, творчої роботи учнів, подолання ними перепон на шляху до оволодіння знаннями». Проте існує невідповідність між станом фізичної освіти в школі та формуванням здібностей і пізнавальних інтересів більшої частини учнів [10, с.7]. Одним з ефективних шляхів розв’зання цієї проблеми є впровадження нових методичних підходів до організації позакласної роботи з фізики. Цю проблему досліджували вчені-методисти: Н. Гладишева, О. Кабардін, Є. Коршак, І. Ланіна, П. Самойленко, З. Сичевська, Т. Слуцька, В. Шаталов, Т. Шукуров та ін. Аналіз праць цих науковців дозволяє стверджувати, що позакласна робота з фізики – це система заходів з певною навчально-виховною метою, задачами і науково-методичним забезпеченням, які проводяться в позаурочний час. Розвиток інтересу до вивчення дисциплін природничого циклу набуває особливо важливого значення в загальноосвітніх закладах. У контексті цієї проблеми актуальним є розвиток пізнавальних інтересів учнів у процесі вивчення фізики, що обумовлено новими тенденціями формування пізнавальної компетентності учнів у зв’язку з профільним навчанням та введенням незалежного оцінювання знань школярів. Зараз значна увага приділяється формуванню пізнавальних інтересів до навчальних дисциплін не лише у рамках навчального процесу, але й у позакласній роботі з учнями, зокрема предметних гуртках, факультативах, клубах за інтересами тощо. Актуальність питання розвитку інтересу учнів до фізики набуває особливо важливого значення в загальноосвітніх навчальних закладах. Адже, інтерес у навчанні це активне пізнавальне ставлення учнів до навчання і праці, його виховання й методичне використання. Він є одним з найістотніших стимулів набуття знань, розширення кругозору, при наявності якого знання засвоюються ґрунтовно, міцно; при відсутності ж – навчальний матеріал засвоюється важко, часто формально, не знаходить застосування в житті, легко й швидко забувається. Тому завдання навчання полягає у формуванні в дитини в міру її розвитку все ширшого кола стійких позитивних інтересів. А протиріччя, що виникли при реформуванні школи та у практичній діяльності навчальних закладів, обумовлюють проблему дослідження – удосконалення дидактичних засобів, які сприяють розвитку інтересу учнів до навчання фізики у позакласній роботі. Сучасна фізика – найважливіше джерело знань про навколишній світ, основа науково-технічного прогресу і разом з тим – один з найважливіших компонентів людської культури (духовної та матеріальної, що в останні десятиліття недостатньо враховувалось у навчанні і вихованні). Цим визначається освітнє і виховне значення фізики як обов’язкового навчального предмета у загальноосвітній школі, необхідність диференціації її змісту залежно від цілей і завдань освіти. Психологічні, педагогічні та дидактичні сторони проблеми вивчення і розвитку інтересу учнів до знань розглядали в своїх дослідженнях Ю. К. Бабанський, Л. І. Божович, С. М. Бондаренко, С. У. Гончаренко, М. Ф. Добринін; О. К. Дусавицький, О. М. Леонтьєв, І. Я. Лернер, А. К. Маркова, Н. Г. Морозова, С. Л. Рубінштейн, Л. М. Фрідман, Г. І. Щукіна. Як наголошується в інструктивно-методичних матеріалах МОН України про вивчення фізики, виконуючи одне із найважливіших завдань вивчення фізики – розвиток творчих і розумових здібностей, інтересу й активної пізнавальної діяльності учнів, – учитель фізики має також звернути увагу на зміст експериментальних завдань та ефективність їх використання. Практика показала, що експериментальні завдання значно активізують пізнавальну діяльність учнів і роблять фізику для них привабливішою наукою. А підвищують ефективність навчального процесу, розвивають позитивну мотивацію навчання та сприяють активності учнів на уроках саме сформовані пізнавальні інтереси. Актуальність і недостатня теоретико-педагогічна та методична розробка проблеми зумовили вибір теми дослідження "Розвиток інтересу до навчання фізики в учнів у позакласній роботі”. Об’єктом дослідження є позакласна робота з фізики в загальноосвітніх навчальних закладах. Предметом дослідження визначено методичні підходи, які забезпечують розвиток інтересу учнів до навчання фізики засобами позакласної роботи в основній школі. Мета роботи полягає у дослідженні, обґрунтуванні та експериментальній перевірці ефективності дидактичних і методичних матеріалів, які спрямовані на підвищення інтересу учнів до навчання фізики. Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що позакласна робота буде сприяти розвитку інтересу учнів до навчання фізики, якщо: - впровадити у навчальний процес інноваційні дидактичні засоби вивчення фізики; - активно використовувати інформаційно-комунікаційні засоби навчання. Досягнення поставленої мети й перевірка гіпотези передбачали вирішення таких основних завдань дослідження: 1. Проаналізувати психолого-педагогічні засади розвитку інтересу учнів до вивчення фізики. 2. Схарактеризувати цікавість як засіб підвищення ефективності навчання учнів при вивченні фізики. 3. Представити інформаційно-педагогічні технології як один із шляхів розвитку інтересу учнів до навчання. 4. Розробити та експериментально перевірити комплекс дидактичних засобів розвитку інтересу учнів основної школи до фізики у позакласній роботі. Методологічну основу дослідження становлять: філософські положення про соціальну природу особистості, їх зв’язок з інтересами особистості; основні положення теорії пізнання про системно-організовану навчально-виховну діяльність, діяльнісний підхід до навчального пізнання; концептуальні положення щодо взаємозв’язку і взаємообумовленості педагогічних явищ і процесів особистісно-орієнтованої освіти; положення про єдність знань і діяльності; сучасні теоретичні обґрунтування інноваційного, комплексного підходів до змісту та форм організації навчально-виховного процесу. Теоретичною основою дослідження є численні наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, в яких відображено основні психологічні та педагогічні концепції навчання та розвитку індивідуальних особливостей учнів. Зокрема, концепція навчання та розвитку учнів (Л. Виготський), проблемного навчання (Б. Бабанський, І. Лернер), теоретичних основ виховання та розвитку особистості (А. Макаренко, В. Сухомлинський, К. Ушинський), діяльнісного підходу (В. Давидов, О. Леонтьєв), положення про єдність знань і діяльності (С. Рубінштейн), організація творчої діяльності учнів (З.Сичевська, Л. Фрідман), творчий розвиток сутнісних сил і потенціалів особистості (М. Красовицький, К. Роджерс), загальні питання інноваційних технологій навчання (В. Грищенко, О. Іваницький, Ф. Янушкевич). Для досягнення поставленої мети, вирішення завдань і перевірки гіпотези використовувався комплекс взаємопов’язаних методів дослідження: - Теоретичні: вивчення й критичне осмислення, аналіз, співставлення та узагальнення наукових даних за темою дослідження згідно з опрацьованою філософською, психологічною, педагогічною, науковою та методичною літературою; якісний і кількісний аналіз результатів педагогічного експерименту у різних його формах. - Емпіричні: аналіз уроків, бесіди з вчителями та учнями, анкетування і тестування вчителів та учнів, аналіз усних і письмових робіт учнів; педагогічні спостереження за навчально-виховним процесом; констатувальний і формувальний експеримент, кількісний і якісний аналіз результатів зрізових робіт та результатів експериментального навчання в цілому. Методи математичної статистики – для інтерпретації та обробки результатів. Експериментальна база дослідження. Науково-дослідна робота проводилась в загальноосвітній школі с. Райполе Межівського району Дніпропетровської області. Експериментальною роботою було охоплено 57 учнів 8-х класів та 5 учителів. Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що у роботі визначено та обґрунтовано педагогічні умови підвищення рівня розвитку інтересу учнів до вивчення фізики у позакласній роботі; проаналізовано дидактичні засоби (цікаві досліди, задачі з елементами цікавості, ігрові форми, весела фізика в малюнках) підвищення інтересу учнів до вивчення фізики та обґрунтовано їх впровадження в навчально-виховний процес; розкрито організаційні форми та методи позакласної роботи з фізики. Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали дослідження можуть використовуватися у практиці навчання учнів фізики, у процесі професійної підготовки майбутніх вчителів фізики під час опанування ними курсу «Методика фізики» у вищих навчальних закладах, у системі підвищення кваліфікації учителів та працівників позашкільних закладів. Апробація результатів роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися і були схвалені на щорічній науково-практичній конференції викладачів, аспірантів та студентів „Гуманізація навчально-виховного процесу” у Слов’янському державному педагогічному університеті. Публікації. Результати дослідження висвітлено у одній науковій публікації. Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного з розділів, загальних висновків, списку використаних літературних джерел (60 найменувань), додатків.